Петро Олексійович Малинка
(1869 - ?)
Народився 1869 року. Він закінчив Московський ліцей цесаревича Миколи. Йому належали маєтки в хуторі Бодаківці (нині село Верхня Будаківка) і в хуторі Войни - обидва тоді входили до Березоволуцької волості Миргородського повіту.
Був великим землевласником. Його панський будинок і економія на початку XX століття були телефонізовані, - одними з перших у повіті. Сам приїздив сюди лише на вихідні – легковою машиною, що на той час було великим дивом.
Про Петра Малинку у селі і досі лишилась добра слава. Ось як згадує про ті часи Василько Олексій Омелянович: «…коли забирали батька мого до армії (Василько Ємельян Прокопович 1898 р.н.) то він (П.О.Малинка) дав спирту, хліба, гостинців. Взагалі, до нього звертались по допомогу – кому треба виорать, скосить чи молотити. Звертались до нього просто, як до батька. Так і говорили між собою: «наш батюшка». Петро Олексійович обов'язково давав усім гроші на хрестини».
У 1898 році Петро Малинка побудував будинок із садибою і передав його Миргородському земству для Бодаківського сільського початкового народного училища і взяв на себе його утримання. Школа була там аж до 1962 року, Петро Малинка опікувався також роботою сусіднього Остапівського народного училища, проклав у Остапівці дорогу-кам'янку.
На території садиби знаходився насипаний у давні часи курган - «могила», як кажуть жителі села. На ньому Петро Олексійович спорудив альтанку, де любив пригощати гостей.
За життя Петра Олексійовича Малинку кілька разів обирали земським гласним Миргородського повіту (1898, 1907 - 1910), мировим суддею (1905 - 1907, 1911 - 1913). Є дані про те, що він приятелював із художником, мистецтвознавцем і етнографом Опанасом Сластьоном.
Про сім'ю Петра Малинки збереглося обмаль достовірних відомостей. Розповідають, що хтось із будаківських Малинок до 1917 року був похований у селі Остапівці біля церкви, там, де нині сільський будинок культури.
Петро Олексійович, як брат «неблагонадійного» Віктора Малинки, страченого народника, либонь, теж був під підозрою. Він навіть довго через це не наважувався заводити сім'ю, і одружився аж у віці близько сорока літ. Дружина його, за свідченням жителів Будаківки, була родом із Полтави, з не надто заможної, проте інтелігентної родини.
Після 1917 року, незважаючи на ліберальні погляди Петра Олексійовича, хтось із невдоволених зробив спробу замаху на нього: у вікно його будинку кинули бомбу, проте ніхто не постраждав.
Стверджують, ніби він звернувся до нової влади з проханням залишити йому частину поля, пару коней, пару волів, корову аби він міг господарювати на землі, як і інші селяни. Ревком відмовив йому.
Подальша доля Петра Малинки невідома. Його син Павло служив у Червоній армії, дослужився до звання полковника. Уже по Другій світовій війні він приїздив до рідної Будаківки. Подивився-подивився на занехаяний батьків маєток - мовчки махнув рукою...
Нащадки Малинок сьогодні живуть у Харкові.