1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18
7. У Петербург на блазнівське весілля
Будівництво крижаного палацу у Санкт-Петербурзі на Неві в 1740 році з нагоди блазнівського весілля - достовірний факт. Витівки імператриці Анни Іоанівни та придворних сановників послужили, так би мовити, відправним моментом для російського письменника першої половини минулого століття І.І.Лажечникова при написанні чудового роману «Ледяной дом». Ця дивна подія знайшла висвітлення також у творах інших авторів. Драматизм царської комедії відбувався так. Відомо, що ще з сивої давнини вінценосні особи утримували при собі блазнів, котрі супроводжували й потішали їх. При дворі імператриці Анни теж було кілька блазнів. Та особливою прихильністю користувалася у цариці калічка Євдокія Іванівна Буженінова. Була вона вже немолода й досить таки потворна. Можливо, імператриця віддавала перевагу їй тому, що поруч з нею виглядала привабливішою. Від роду Анна була некрасива: обличчя смагляве, в ряботині, а на ньому виділявся довгий ніс. Сама вона була огрядна, з вигляду похмура.
Одного разу блазниха в розмові з імператрицею висловила своє бажання вийти заміж. Коли та запитала її, чи має вона на прикметі жениха, Євдокія з жалем зізналась, що нікого не має, бо хто захоче взяти її в жінки. Цариця заспокоїла блазниху, пообіцявши, що швидко відшукає їй славного мужа. Випала така честь придворному блазню князеві Михайлу Олексійовичу Голіцину. Це була своєрідна помста імператриці Анни за те, що князь, перебуваючи в Італії з дипломатичним дорученням, одружився з італійкою і прийняв католицтво. Після повернення Голіцина в Санкт-Петербург він певний час приховував і свою дружину, і своє віровідступництво. Однак про нечуваний вчинок князя скоро довідався царський двір, і імператриця у гніві наказала дружину-італійку вислати за кордон, а самого Голіцина розжалувати з майорського чину в пажі й призначити придворним блазнем.
Тепер Анна вирішила ще й женити на старій, гидкій Євдокії Буженіновій. Від цієї підступної вигадки цариці вся придворна знать була в захопленні. Камергер Татіщев підкинув імператриці ідею влаштувати блазнівське весілля і з цієї нагоди на Неві побудувати блазнівський палац, в якому молоді повинні провести свою першу ніч. План камергера був схвалений Анною, а для його здійснення була створена спеціальна "маскарадная комиссия", яку очолив кабінет-міністр Волинський. Тоді ж було вирішено на це торжество "вытребовать в Петербург представителей всех племен и народов, подвласных русской государыне".
Затія царського двору починалась таки оригінальним указом її величності від 29 листопада 1739 року, який має безпосереднє відношення і до нашого краю. Ним, зокрема, наказувалось, що "по случаю приготовляющегося при дворе для пребудущей некоторой забавной свадьбы маскарада выбрать по 6 чел. Козаков, козачьих молодых баб и девок, по козацки танцевать умеючих, только чтоб собою негнусны были, сделать им из казенных денег нарочитое плате со всеми их приборами, какие у них обыкновенно употребляют, взять сколько нужно на прокорм их дорогою без оскуднения денег и, обнадежив Высочайше Ея Имп. Величества милостию, отправить на подводах в Петербург в санной скорости, так, чтобы к январю
Царський документ надійшов у столицю гетьмана України - Глухів 10 грудня 1739 року, де Військова Генеральна Канцелярія зразу ж приступила до його виконання. Оскільки часу було обмаль, вирішено було підшукати потрібні кандидатури для посилки в Петербург у козачих сотнях "сегобочных за Сеймом и в Миргородском полку". До речі, в гетьманській канцелярії в різних документах значилось, що Миргородський полк славиться з давніх-давен віртуозними "танцьорами". Тому глухівське начальство негайно послало свій наказ саме сюди. Ним зобов'язувалось терміново, до 13 грудня надіслати необхідних людей у Глухів. Здається, варто тут зазначить, що Миргородський полк обіймав велику територію і налічував 14 сотень. Із них найбільш вагомими були Миргородська, Хорольська, Городищинська /нині Градизьк/, Остапівська, Голтаська, Омельниківська, Білоцерківська, Багачанська, Устивицька, Яреськівська, Шишацька, Сорочинська. В останній заходилось полкове керівництво.
Окрім розсилки наказів на місця, Військова Генеральна Канцелярія не сиділа, склавши руки, сама прагнула розвідати, де є здібні танцюристи. Що це так, засвідчує лист від 13 грудня 1739 року, надісланий канцелярією Хорольському сотникові Єремію Родзянку, в якому говорилось, що "в Войск Генер. Канцелярии известно учинилось, что в местечке Хорол имеющийся тамошний житель Яцевич умеет по козацку добре танцевать, а потому Яцевича предписывалось доставить в Генер. Канцелярию в самой скорости".
Сотники і старшини засеймських сотень виконали вказівку Канцелярії вчасно. Однак, прислані кандидати для відправки в столицю були забраковані Генеральна канцелярія була змушена 15 грудня записати таке: "в виду того, что присланные козаки, бабы и девки, явились малорослы и самые убогие и танцевать не умеют, отправить их с привезшими канцеляристами обратно и дать сотенным старшинам открытые указы, чтоб они прислали по 6 молодиков, молодых баб и девок самых лучших и в козацкому танцу искуснейших и вежливых и не гнусных и не самых убогих, дабы они могли годиться к отправлению ко двору Ея Имп. Величества, и для того старшины таковых от посланных не скрывали под тяжким ответом".
Через п'ять днів Генеральна Канцелярія змогла відправити в Петербург першу партію з 5 душ. Перед від'їздом лікар Бок оглянув їх і видав свідоцтво про те, що "на них никаких опасних знаков не явилось" і що вони "во всем явились чисты и здоровы". Значні труднощі постали перед глухівською козацькою верхівкою в справі підготовки одягу. То не було потрібного сукна, то хутра. А тим часом з царської столиці вимагали поспішати з відправкою людей. Тому в Глухів прибували все нові й нові посланці. Так, 18 грудня ніжинський полковник Іван Хрущов направив 4 козаків, 2 молодих баб та 2 дівчат, лубенський полковий обозний Іван Кулябка і полковий писар Семен Стовповський послав у Глухів 3 козаків, 4 дівчат та 3 баб-удів. У дорозі їх супроводжували спеціальний конвой і пристав, якому й було вручено З карбованці для їх харчування на час переїзду від Лубен до Глухова.
Їхати в столицю на блазнівське весілля не кожен виявив бажання, навпаки, козаки ухилялись чи ховались від царської затії. Тому доводилось силою примушувати людей вирушати в далеку дорогу. Ось що повідомляв у Глухів рейтер лейб-гвардії кінної команди Трохим Нелюбов 2 січня 1740 року: "...прибыв 20 декабря к полковнику Капнисту и предьявив ему указ Ген. Канцерярии, получил ответ, что де у него полковника Капниста таких людей нет, и для взятыя означенных плясунов послал его в Миргородскую и Хорольскую сотни, задержав своей нераспорядительностью на целые сутки". Нелюбову таки пощастило в Миргородській сотні знайти шість танцюристів і стільки ж у Хорольській, але троє із них, не доїжджаючи до містечка Ромни втекли.
В архівних матеріалах, на основі яких була підготовлена стаття «Посылка малороссиян в ледяной дом» і опублікована в жовтневому номері «Киевской старины» за 1894 рік, наводяться дані про кількість людей, посланих з України на блазнівське весілля в Петербург. Так, з Миргородського полку в столицю було відправлено 4 козаків, 4 дівчат та 3 жінки, а з Лубенського - козаків трьох, стільки ж жінок та четверо дівчат. Усього ж з України - козаків 44, жінок 33, дівчат 55.
Про те як 6 лютого 1740 року проходило це курйозне весілля, досить дотепно описав Лажечников у своєму романі «Ледяной дом». Весільний кортеж нагадував дивну клоунаду. Різні народи й племена, що проживали на території Росії, їхали до крижаного палацу на віслюках, оленях, верблюдах, козлах, собаках, свинях і звичайно ж, на волах. Столиця гриміла, гуділа, співала, танцювала! Якась дивна суміш витонченого смаку і несмаку, пишності з чорнотою, величавості й гидоти - все змішалось, переплуталось. Придворний поет Тредьяковський досить влучно передав усе це чортовиння такими віршами:
Здравствуйте женившись,
дурак и дура,
Еще ... тота и фигура!
Теперь-то прямое время
вам повеселитца,
Теперь-то всячески
поезжаным беситца,
Ну Мордва, ну Чуваша,
ну Самоеды!
Начните веселье.
молодые, деды!
Балалайки, гудки, рожки
и волынки!
Сберите и вы бурлацкие рынки.
Та ось блазнівське весілля закінчилось. І всім, хто прибув до столиці, треба було вертатись додому» 3 архівного документу довідуємось, що 27 лютого 1740 року від «Учреждения маскарадного дела» була дана солдатам Преображенського полку Павлу Лазареву та Ізмайловського полку Тарасу Савенкову інструкція про відправку малоросійських танцюристів у Глухів. У ній наказувалось «везти их на данных по подорожной из Ямской Канцелярии подводах во всяком охранении и объявить их в Генеральной Войсковой Канцелярии, откуда отпустить их в домы, а сделанное им платье отдать им, во время пути предписывалось за оными малоросиянами, чтобы куда не разошлись и на ночлег и в дороге никому обид и никаких налог не чинить под опасением за то военного суда».
Ось так завершилась у ту далеку пору подорож наших пращурів у столицю на блазнівське весілля, де демонстрували свою майстерність у національному танці.