Садиба в Хомутці
Драматична доля сім'ї Муравйових-Апостолів здавна привертала до себе увагу любителів вітчизняної історії. Та не менший інтерес викликала й викликає історія садиби в Хомутці. Неодноразово висловлювалась думка про те. щоб відновити цей заповідний куточок Миргородщини, дати йому нове життя. Та довгий час ця думка залишалася лише думкою, припущенням. І ось тема відновлення хомутецької садиби зацікавила спеціалістів Українського спеціального науково-виробничого управління. Авторський колектив під керівництвом Ю.П.Білякова та Н.В.Соломко, до складу якого увійшли мистецтвознавець В.С.Кучеренко, архітектор О.Ю.Придій, інженер-гідролог А.В.Шаповал, тривалий час працював над вивченням історії садиби та створення проекту її відновлення і, можливо, прийде час, коли ця перлина історії, архітектури, садово-паркового мистецтва XVIII-XX століть набуде свого попереднього вигляду. Тож варто повернутися до історії Хомутецького маєтку.
Досліджувальний ансамбль займає територію площею 50 гектарів. Розташований вздовж живописної берегової лінії річки Хорол. Перші згадки про місцевість можна знайти в історичних документах кінця XVI століття, коли село належало польським магнатам Вишневецьким. Відомий дореволюційний дослідник Лівобережної України О.Грановський в монографії «Полтавская епархия в прошлом и настоящем» вказував, що в першій половині XVII століття Хомутець входив до складу польських володінь.
В історичних документах 1620-1622 років Хомутець згадувався як хутір, котрий став об'єктом перепродажу між польським королем Сігізмундом III та великими землевласниками Чернишевським, Обалковським, Вишневецьким.
Тривала приналежність Хомутця польським поміщикам на правах вотчиної власності до середини XVII століття та їх проживання тут у подальший час визначили вплив європейської культури Речі Посполитої на формування садиби.
У кінці 50-х років XVII століття Полтавщина стала ареною жорстокої боротьби гетьмана І.Виговського та полтавського полковника М.Пушкаря. У відомому літописі першої половини XVII століття Григорія Граб’янки повідомляється: «1658. Виговський, уничтожив своего врага Пушкаря, отдал Хомутец татарам на раграбление».
З кінця XVII століття Хомутець переходить у власність полковника Миргородського полку Данила Апостола, що було закріплено у 1690 році царською грамотою. У 1723-1726 роках Д.Апостол у числі інших українських полковників, які протестували проти порушення суверенітету України, перебував під слідством, а після смерті Петра І йому було призначено безвиїзне жити у Петербурзі.
Відомо, що, починаючи з 1720 року, як заложник Д.Апостола у Петербурзі, жив його син Петро, котрого з 1723 року змінив престарілий батько. Встановлено, що до 1723 року Петро Апостол, який жив при дворі князя Меншикова як «товариш» його малолітнього сина, отримав блискуче виховання та знання трьох іноземних мов - німецької, італійської, французької.
Ці історичні факти викликають інтерес у зв’язку з тим, що Петро Данилович Апостол по приїзді на Україну, починаючи з 1725 року, вів щоденник на французькій мові. Історичні відомості 1725 року із щоденника П.Апостола дають деяке уявлення про садибу в с. Хомутці. За словами Апостола в цей період садиба складалася із таких споруд: жилий дім, конюшня, невелика пивоварня з котлом для пива «весом 3 камня», пасіка. В описі П.Апостола згадуються декілька ставків, але місцезнаходження їх не вказано.
У 1726 році на Україну повернувся Данило Апостол, який у жовтні 1727 року обирається гетьманом «Малоросійським».
У фонді Генеральної військової канцелярії УДІА України зберігаються відомості 1737 року про розміщення двору в с. Хомутці, де жила вдова гетьмана Д.Апостола. Як свідчать біографічні документи Петра Даниловича Апостола, саме він є засновником досліджуваної садиби: палацу, регулярної композиції придворної території, фруктового саду, будов за палацом. Композиційний центр садиби - палац згадується в описі 1774 року. Мабуть П.Апостол встиг лише в 1758 році завершити будівництво палацу і впорядкувати за ним фруктовий сад із будовами.
Після смерті Петра Апостола садиба відійшла у власність Михайла Даниловича Апостола.
Будівнича діяльність М.Апостола була досить значною. Як свідчить автор неопублікованих статей з архіву «Киевской старины», М.Апостол посадив дерева регулярного парку, побудував у східній частині придвірцевої території дерев’яну однокупольну Троїцьку церкву (не збереглася). Відомо, що в ній він і був похований. Декоративний парк пейзажного стилю закладений у 1800 році І.М.Муравйовим-Апостолом, якого усиновив М.Д.Апостол, не маючи прямих спадкоємців. Цей маєток надійшов у власність І.М.Муравйова-Апостола разом з с.Бакумівкою по дарчому запису в 1807 році (про це свідчать документи 1815 року - колекція рукописів). Певний вплив на формування паркової композиції мали сини І.М.Муравйова-Апостола - Матвій, Сергій та Іполит. На початку 1890-х років від вихованки В.І.Муравйова-Апостола Ольги маєток надійшов у власність до її чоловіка С.К.Гартінга, миргородського предводителя дворянства. На основі попередніх історичних свідчень він помер у 1904 році в Петербурзі. У цей час садиба використовувалася як літня резиденція сім’ї Гартінгів. Нею вони володіли до 1917 року. В 90-х pp. садибу відвідав нащадок Муравйових-Апостолів (внучатий племінник Матвія Івановича) - Андрій Володимирович Муравйов-Апостол. Таким чином, рід Муравйових-Апостолів продовжує існувати, хоча і закордоном.
Привиди у маєтку Муравйових-Апостолів