5. Селище у роки радянсько-німецької війни
З початком війни керівництво Комишнянського району здійснювало масштабні заходи, спрямовані на мобілізацію призовників і евакуацію ресурсів. На схід відправляли худобу і техніку, населення залучали до земляних оборонних робіт, було проведено призов до Червоної армії, але у зв'язку з поразкою Південно-Західного фронту, це вже не мало значення.
17 вересня 1941 року німецькі війська вступили в Комишню. Ще до початку окупації, в селищі було створено кілька партизанських груп, під керівництвом Івана Харитоненка, Лаврентія Холода та Івана Москаленко. Загальне керівництво загоном здійснював Іван Безпалько.
З приходом німців, у Комишні утверджується нова влада. Починає формуватися численний загін поліції, який очолює голова районного відділу -Зайшлий. Бургомістром Комишні призначають Михайла Білоуса. Місцеві колгоспи перейменовують на державні господарства зі збереженням попередніх порядків. Заборгованість перед радянською владою скасовувалась.
У кінці вересня - на початку жовтня 1941р. В Комишні виникла підпільна молодіжна організація під керівництвом завуча середньої школи Володимира Сапсая. До групи входили: Люба Рубаненко, Михайло Дробіт, Катерина Мілецька, Ліза Козельська, Олександр Пащенко, Єлизавета Купа, Павло Яровий, Марія Бережанська. їхньою метою було: пошук зброї, встановлення радіо-приймача і приймання зведень Радянського інформбюро про перебіг війни, випуск і поширення листівок, а саме головне - налагодження зв'язку з партизанським загоном Лаврентія Холода. В цьому їм допоміг бургомістр Комишнянського району - Михайло Білоус. Він познайомив Ліду Козельську з партизанським зв'язковим - Пантелєєм Мельником. Так було налагоджено постійний зв'язок з партизанами.
Михайло Білоус і надалі допомагав представникам Опору. Зокрема, він влаштовував на роботу учасників молодіжної підпільної групи, щоб підвищити таким чином ефективність їхньої діяльності. Він також попередив партизанів про прибуття нового німецького коменданта в Комишню. Цю важливу інформацію було використано повністю: комендантську машину та мотоцикл було знищено вибухом на містку, при спуску з Попівської гори. Дії партизан викликали репресії з боку німців.
До групи Володимира Сапсая приєднується Володимир Мельник, який саме утік із табора для військовополонених. Саме завдяки йому вдалося виготовити радіоприймач. У колишній районній друкарні вдалося відшукати старий шрифт, а примітивний друкарський верстат був серед приладів Володимира Мельника. З того часу підпільники почали друкувати листівки на квартирі у матері Володимира, (учительки за професією) Анастасїї Ларіонівни Мельник. Вважається, що всього вони встигли виготовити до 10000 листівок. У листопаді 1941 року до складу організації ввійшли Марія Дідюренко, Федір Иощенко, Олексій Розсоха, Олександр Момот. Члени групи продовжували збирати інформацію і забезпечувати партизан харчами з місцевої їдальні.
Після сутички в Андріївському лісі, загін Лаврентія Холода відступає у Грабовський ліс і тимчасово припиняє діяльність. Витримавши певну оперативну паузу, партизани знову відновлюють боротьбу.
Варто зазначити, що керівництво комишнянського загону діяло в тісній взаємодії із зінківським і миргородськими загонами та групою І.Й.Копьонкіна, яка прибула з Правобережжя, щоб встановити долю генерала Кирпоноса та штабу Південно-західного фронту.
Успішним був рейд партизанів на Петрівку-Роменську, де вдалося знищити склад з хлібом, запобігши його відправці в Німеччину. У складі загону тоді перебували і члени підпільної організації - Олександр Момот та Московенко.
На Зіївському містку, на міні була підірвана ворожа машина, в Бакумівці - вбито поліцая. Такі акції партизан викликали посилення роботи миргородського відділу гестапо з підозрілими людьми. Було викрито продовольчу базу в с.Остапівка, що серйозно погіршило становище партизан. Гостра нехватка одягу, взуття і продуктів змушувало звертатись по допомогу до мешканців селища. Михайло Білоус допоміг взяти з лікарні суконні одіяла, а з бази райспоживспілки - кілька десятків метрів сукна. Але взагалі становище залишалось дуже важким.
Комишнянські ліси зовсім не придатні для ведення партизанської війни -вони здебільшого простягаються вздовж річок невеликими смугами. А в умовах зими вислідити партизан було зовсім просто. Оскільки боротьба ставала далі неможливою, було прийнято рішення про відступ за лінію фронту на Харківському напрямку.
З грудня 1941 року зв'язкові підпільників Ліда Козельська і Люба Рубаненко, востаннє відвідали партизанський загін, де вони і залишились аж на три дні. їхню відсутність помітили. Вже 10-го грудня Ліду заарештували. Допит вів сам начальник поліції, але нічого не вивідавши, відпустив її на третій день. Іншому зв'язковому групи Володимира Сапсая - Олександру Момоту, непощастило. Він потрапив у засідку, а через два дні був страчений німецькою поліцією.
8 грудня 1941 року загін Лаврентія Холода, об'єднавшись із іншими дрібними загонами, вирушив у напрямку Гадяча. Частині партизан вдалося перейти фронт і з'єднатися з військами Червоної Армії. Доля іншої частини загону склалось трагічно. В умовах надзвичайно холодної і сніжної зими 1941-1943 років, їм довелося повертатися на старі місця. Біля хутора Мелешки загін було оточено силами Зуївецької, Комишнянської та Миргородської поліції. Бій був нерівним і коротким. Відразу було вбито Співака, Гузя, Сушненка. Сам Лаврентій Холод потрапив у полон і був після тривалих катувань, страчений. Разом з Холодом поліцаї захопили Яценка, який як вважається, і почав видавати членів підпільної організації. Зокрема - Михайла Білоуса і Володимира Сапсая.
Отже, партизанський загін було ліквідовано. Загинули В.А.Лаценко, В.П. Іщенко, І.Болюбаш, П.З.Мірошніченко, Р.Мельник.
А вже 17 січня 1942 року розпочались арешти підпільників. Першими взяли Михайла Білоуса, Володимира Сапсан, Ліду Козельську. Потім решту організації, лише Михайлу Дроботу та Любі Рубаненко вдалося врятуватись. Миргородське гестапо проводило допити і катування арештованих. У кінці січня 1942р. Було розстріляно М.Білоуса і В.Сапсая. Через кілька днів затравили собаками Ліду Козельську. На початку березня були розстріляні: Катя Мілецька, Володимир Мельник, Олександр Пащенко, Іван Мостовенко, Федір Йощенко, Василенко, Олексій Розсоха, Андрій Кубай, Іван Сошенко. Тіла їхні поховано в братській могилі неподалік пам'ятника Гурамішвілі у Миргороді.
Таким чином, всього загинуло 31 партизан і підпільник. 22 лютого 1943 року півтора десятки хлопців здійснили трагічну спробу нападу на приміщення Комишнянської поліції, з метою захоплення зброї в ході перестрілки загинули В.Вакула, О.Мельник, а Д.Залізняка було поранено.
23 лютого 1943 року окупаційна адміністрація і збройні формування було виведено з Комишні. Це пояснюють двома причинами: наступом Червоної Армії та бажанням зпровокувати анти німецькі елементи на виступ, щоб їх було потім легше виявити і знищити. У будь-якому разі, через місяць німці повертаються. За цей час мешканці селища встигли повністю розграбувати запаси зерна, які було зібрано в приміщенні школи. Окупанти влаштували жорстоку розправу над комишнянами 14 чоловік було розстріляно, а людей примусили повністю повернути усе зерно, та інші речі назад.
Неминуче наближався час визволення. Над Комишнею проходили радянські штурмовики. Німецькі війська покидали селище без бою. Відступаючи, вороги спалили близько 800 хат, 133 господарські будівлі, усі чотири школи, приміщення 23 установ, МТС.
За час окупації нацисти стратили 192 мешканців Комишнянського району, а біля трьох тисяч хлопців і дівчат вивезли в Німеччину на примусові роботи. З них власне комишнян було 518 чоловік.
17 вересня 1943 року радянські війська вступили в Комишню. Було проведено додаткову мобілізацію. Всього було відправлено на фронт 685 мешканців селища. За бойові подвиги 317 були нагороджені орденами і медалями. В тому числі В.Древаль та майор К.Марусиненко здобули звання Героя Радянського Союзу.
Попереду були роки важких випробувань і нечуваних втрат. Селище, в якому на 1939 рік проживало 5173чол. втратило у роки війни 527чол. Найбільші втрати припадають на 1943р. - 207чол., та на 1944р. - 110чол.