Валерій Миколайович Ганічев
Письменник і вчений, доктор історичних наук, професор, академік, Голова правління Союзу письменників Росії, заслужений працівник культури, член Суспільної палати Російської Федерації, заступник розділу Всесвітнього Російського Народного Собору. Народився 3 липня 1933 р. на станції Пестово Ленінградській (нині Новгородської) області. В юності жив у Сибіру, на межі Тюменської і Курганної областей. До цих пір збереглися у нього враження військового дитинства. Його батько, Микола Васильович, будучи секретарем сільського райкому партії, просився на фронт, йому сказали: побудуй аеродром, збери урожай, тоді ми тебе відпустимо. Аеродром побудував, урожай зібрав, - згадував пізніше письменник, - але як господарник справжній залишив зерно на посівну, не здав до останнього зернятка. І за це його засудили до розстрілу. Кінчилося тим, що народ заступився за нього, йому дали сувору догану з наглядом, а наступного року він зібрав найвищий в Сибіру урожай. І йому дали орден Червоного Прапора.
Зустріч випускників Комишнянської школи 22.08.2002 року.
Школу Валерій закінчував вже у Комишні (де проживав з 1944 по 1951) на Полтавщині, куди батька послали піднімати зруйноване війною господарство. Поступив в Київський університет на історичний факультет. Після закінчення університету в 1956 р. отримав призначення вчителем до Миколаєва, потім - перевід до Москви і нові призначення: головний редактор журналу «Молода гвардія», директор видавництва «Молода гвардія», головний редактор багатомільйонної «Комсомольської правди» і журналів «Роман-газета», «Роман-журнал. XXI століття». У літературу прийшов в середині шестидесятих років минулого століття. Російська література, - писав Ганічев, - це література віри, пошуку дорогі до храму. Він осягав цю дорогу як учений і художник через нашу історію. У 1980-і роки вишли у світ його відомі історичні романи і повісті: «Рос непереможний», «Тульський енциклопедист», «Флотовождь», «Державниця», «Адмірал Ушаков». Більше 20 років вивчав письменник життя Федора Ушакова, великого флотоводця і державного діяча. Зібрані матеріали і написані ним біографічні книги про нього послужили підставою для канонізації цього непереможного російського адмірала-подвижника. Оптина пустинь, центр духовного життя Росії, одній з перших була повернена Церкві також при активній участі В. М. Ганічева. Його підпис - серед шести інших під листом в ЦК партії (1987) про необхідність відновлення обителі.
Він виступає за возз'єднання 25 мільйонів росіян, що опинилися за межами країни після розпаду СРСР, за єднання слов'янських народів. У своєму тритомнику, в книзі «У письменників Росії», Ганічев досліджує духовний і соціальний стан російського суспільства останніх років, розвиток літературного процесу. Дуже цікаві його есе «Російські цінності», «Російський сміх», «Російська кухня». За публікації матеріалів по історії російських залізниць, зокрема повість-есе «Шляховик», йому було привласнено звання «Почесний залізничник». Із залізницею у письменника зв'язано ціле життя. Він об'їздив всю країну з лекціями і доповідями, відвідав більше 60 країн світу, де виступав у ряді наукових і культурних центрів, в аудиторіях письменників і науковців. Його книги перекладені чеською, польською, болгарською, арабською, китайською, англійською, грецькою та іншими мовами. Він автор понад 100 наукових статей і монографій. Лауреат багатьох літературних і суспільних премій. Нагороджений орденами Пошани, Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани», багатьма медалями. Відмічений нагородами Російської Православної Церкви: орденом Преподобного Сергія Радонезкого II ступеню (1999), орденом Святого благовірного князя Данила Московського II ступеню (2003), орденом Святого рівноапостольного великого князя Володимира II ступені (2006) і іншими.
Окремі книги автора уже перекладено мовами народів Росії та іноземними мовами.