2. Розвиток Черкащан у 60-70 роках ХХст.
Місцеве господарство раніше вважалося одним із найбагатших в області. Чого тут тільки не було! І розпочався цей розквіт із діяльності голови колгоспу Івана Стефановича Бутенка, який керував у першій половині 60-х років.
Під керівництвом Івана Олексійовича Тарана, який очолював черкащанський колгосп майже три десятиліття, селяни збудували вівцекомплекс більш ніж на 12 тисяч овець. Тут самі вичиняли шкіри, зі смушків у власній швейній майстерні шили модний одяг, шапки з чорнобурок і песців, яких теж розводили на своїй звірофермі. Дійне стадо нараховувало понад 500 корів, у господарстві не вистачало сараїв, щоб розмістити щорічний приплід ВРХ. Були також коні, гуси, кури...
Славились Черкащани також своєю пасікою.
Різноманітної техніки мали достатньо. І від цього отримували чималі доходи. Тому за кошти господарства створили добротну соціально-культурну сферу, одними з перших у регіоні газифікували село. Причому, щоб взагалі викреслити згадку про так звану безперспективність малих сіл, прокладали газопроводи навіть у віддалені хутори, де мешкало по півтора-два десятки сімей. Люди жили вірою у краще майбутнє. І намагалися створити його своєю працею, запроваджуючи все найкраще.
Якщо збудували Будинок культури, то з такою акустикою, що навіть артисти обласної філармонії після виступів у Черкащанах не приховували свого захоплення.
Коли спорудили спортзал - черкащанська молодь не тільки грала у футбол, волейбол, теніс та інші масові види спорту, тут займалися також греблею на байдарках і каное, відвідували секцію спортивної боротьби.
Вечорами у клубі завжди було багато людей, навіть тісно. Сюди йшли і старі, й молоді. Одні грали у більярд, інші - в доміно. Багато селян допізна засиджувалися у читальному залі бібліотеки. В художній самодіяльності брало участь майже півсела дорослого населення, не кажучи про школярів. У сільському дитсадку, турбуючись про малечу, зробили навіть підлогу з підігрівом.
1970р. в Черкащанах було споруджено обеліск Слави на честь воїнів-односельців, які загинули на фронтах Другої світової війни, три надгробки на могилах радянських воїнів, полеглих при обороні села (1941), пам'ятник С. М. Кірову (1965).