8. Наш край у 2 половині XVIII століття
Розвиток Миргородщини у другій половині XVIII століття тісно пов’язаний з розвитком усієї країни. Межі краю визначалися територією Миргородського полку. Вони кілька разів змінювалися, територія полку "обрізалась" на користь інших утворень. Організовуючи військові поселення для оборони півдня України від нападу турків і татар, царський уряд у 1752 році дозволив переселятися на Правобережну Україну сербам, угорцям, болгарам, грекам. Для цього забрав землі Архангологородської /тепер Новоархангельськ/, Крилівської /тепер не існує/, Цибулівської сотень Миргородського полку. Заселену територію названо Новою Сербією. Сюди переселялися козаки і з Лівобережжя.
У 1765 році знову територію двох сотень Кременчуцької та Власівської було передано до складу Новоросійської губернії. У полку залишилось 10 сотень. Полковницький уряд найдовше тримали у цей період Ф.М.Остроградський та Ф.Г.Занковський. Миргородський полк у складі українського козацького війська брав участь у Семилітній війні /1756-1763/, яку Росія вела з Пруссією. Миргородські козаки на чолі з полковником Остроградським значну роль відіграли у битві під Гросс-Егерсдорфом. У цьому бою загинув бригадир російської армії колишній полковник миргородський В.П.Капніст. У битвах під Кунерсдорфом, Цорндорфом, під час штурму Берліна знову відзначилася козацька кіннота. В одному з підрозділів Миргородського полку воював і грузинський письменник Давид Гурамішвілі, ім'я якого носила ЗОШ №2 міста Миргорода.
Економіка другої половини XVIII століття характеризується зростанням промислових підприємств, мануфактур. Та в Миргороді було лише кілька невеликих винокурень та 4 водяні млини. Розширюється торгівля на сільських ярмарках. У XVIII ст. на Україні дуже поширилося чумацтво - торгово-візницький промисел. Чумацтво було розвинуте і на Миргородщині. Воно стало одним з найважливіших позаземлеробських занять сільського населення. У руках чумаків була зосереджена більша частина торгівлі сіллю і рибою, які вони привозили з Криму і Бессарабії. Інколи чумаки привозили товари і на місцеві ярмарки. У Причорномор'я везли хліб та інші продукти сільського господарства. Основним чумацьким шляхом був Ромоданівський, що становив частину великого шляху з Росії в Крим. Миргородські чумаки селилися у східній частині міста. Згодом там виникла Чумацька вулиця, яка є і нині. Прізвищ, що дісталися людям у спадок від цього промислу є чимало у Миргороді та селах району.
Основну роль у господарському житті населення, як і в попередні століття, відігравало сільське господарство. Родючі землі давали можливість успішно розвиватися хліборобству. В цей період у нашому краї, як і по всій Лівобережній Україні, почали культивувати нову для нас сільськогосподарську культуру - картоплю. Сільське господарство продовжувало ґрунтуватися на праці феодально-залежних селян. Панщина в цей час доходила уже до чотирьох днів. Поміщики чинили жорстокі насильства і розправи над селянами. Великими землевласниками на Миргородщині були родини Флорових-Багрєєвих, Трощинських, Базилевських. Українські феодали прагнули повного закріпачення селян. З жовтня 1783 року Катерина II видає указ, який юридичне оформив кріпосне право на Лівобережній Україні, а, отже, і в нашому краї.
Повністю ліквідовується автономія України. Ще в 1764 році Катерина II видала закон про остаточну ліквідацію гетьманства. А в 1782 році повністю знищена стара система адміністративно-політичного устрою України. Миргородський полк, як територіальна одиниця, перестала існувати. Військовий прапор, гармати і печатку, як і в інших полках, наказано назавжди забрати в Петербург. У 1782 році царський уряд утворив три намісництва на базі земель ліквідованих полків.
Миргород став центром повіту, який увійшов до складу Київського намісництва. Територія повіту була в кілька разів менша, ніж територія полку. Козацікі полки, як військова одиниця, у 1783 році були перетворені в регулярні полки російської армії. Козаки залишилися окремим станом, близьким до державних селян. Козацька старшина була повністю зрівняна в правах з російським дворянством.
З посиленням експлуатації посилилися і селянські виступи. Яскравим прикладом антифеодальної боротьби стало повстання в селі Турбаях /колишня територія Миргородського полку/, одне з найбільших на Лівобережній Україні. Поміщики Базилевські силою перетворили козаків у селян-кріпаків. Повстання вибухноло 8 червня 1789 року. Повсталі вбивали поміщиків, створювали своє самоврядування. І хоч повстання було придушено, та пам’ять про нього живе у піснях і думах народних:
У Турбаях вогонь горить -
По всім світі димно.
Як убили Базилевських –
Усім панам дивно.
У кінці XVIII ст. знову проводяться зміни в адміністративному устрої України. У 1796 році утворилася Малоросійська губернія, до складу якої ввійшов і Миргородський повіт. Протягом цього століття культурний розвиток українського народу пішов далеко вперед. У 1758 /за інший даними у 1757 р./ у Великій Обухівці народився В.В.Капніст, відомий поет і громадський діяч. На указ Катерини II про закріпачення українських селян відгукнувся "Одою на рабство", у якій гостро критикував цей акт царизму. У сатиричній комедії "Ябеда" він нещадно викривав зловживання і бюрократизм установ царського уряду. Цей твір Іван Франко назвав "сміливою політичною сатирою".
Давид Гурамішвілі, грузинський поет, теж пов’язав свою долю з Миргородом. У 1760 році він назавжди оселився у нашому краю. Похований в Миргороді, його ім'ям була названа ЗОШІ №2 І-ІІІ ступенів (нині не існує), учні якої дбайливо доглядали за могилою Давида Гурамішвілі, вітали грузинські делегації. Зараз за могилою доглядають вихованці міської станції юних туристів, яка знаходиться в колишньому приміщенні школи №2.