9. Турбаївське повстання 1789-1793 рр.
Мешканці села Турбаї Миргородського полку здавна були козаками, проте 1711 р. їх було виписано з реєстру і перетворено на залежних селян. Повернутися до козацького стану згодом (1738р.) вдалося лише 76 турбаївцям. Виписав козаків з реєстру і заволодів селом миргородський полковник, а згодом гетьман Данило Апостол. Потім Турбаї перебували у власності вдови гетьмана Уляни, сина Павла і онуки Катерини Битяговської - остання у 1776 році продала село поміщику Федору Базилевському. Його спадкоємці - сини Степан та Іван разом з сестрою Мар'яною повелися з турбаївцями дуже жорстоко. Обурені панською сваволею, селяни почали добиватися повернення у стан козаків. Справа дійшла до Петербурга. У 1788 р. Сенат визнав права лише за тими 76 родинами, що були 50 років тому записані в реєстр. Таке рішення викликало загальне обурення селян. У січні 1789 року вони відмовилися виконувати панщину, створили на чолі з Н.Олефиром, Г.Яструбенком і Т.Довженком сільське самоврядування за козацьким зразком: найважливіші справи розв'язувалися на сільській сходці, а виконавчу владу здійснювали виборні отаман, судця, та писар. Місцевим готвянським суддям і київським чиновникам на чолі з радником Корбе (село тоді входило до Київського намісництва), які під охороною військового загону у травні прибули у Турбаї для розгляду справи, селяни виявили непокору. Коли чиновники вдалися до арештів, турбаївці в червні 1789 р. підняли збройне повстання. Його очолили А.Бондар, Г.Ракша, С. і Л.Рогачки, М. і М.Пархоменки, Г.Величко та інші. Базилевських було забито, а від переляканих урядовців взято розписку, що всіх селян добровільно переведено в козаки.
За скаргою брата загиблих Петра Базилевського та численних спадкоємців почалося слідство. Але, оскільки в той час йшла російсько-турецька війна 1787-1791 pp., з розглядом турбаївської справи власті не поспішали. Ситуацією вирішив скористатися Г.Потьомкін, у якого визрів план насильного переселення бунтівливих селян у свої таврійські володіння. У 1789 р. Г.Потьомкін добився передачі Градизького повіту з Турбаями до Катернославского намісництва.
Повністю план князя був реалізований вже після його смерті новим Катеринославським і Таврійським генерал-губернатором П.Зубовим. За його розпорядженням у червні 1793 р. в село вступили регулярні військові частини (батальон Бузького єгерського полку і дві сотні донських козаків під командою секунд-майора Карпова). Були проведені масові арешти. Суд над турбаївцями у Градизьку тривав півроку. Понад 100 повстанців катовано батогами (15 при цьому померли) і заслано на довічну каторгу в Сибір. Решту жителів було відкуплено у спадкоємців (по 45 руб. за душу на загальну суму 50 тис.руб., з якої частину сплачено кримською сіллю) і розселено окремими сім'ями в таврійських степах. На Херсонщині турбаївцями були засновані казенні села Каланчак (тепер райцентр Херсонської області), Чалбаси (тепер село Виноградове Цюрюпинського (Олешківського) району Херсонської області). Коли на місці зниклого села знову виникло людське поселення, йому дали назву Скорбне (давня назва відновлена 1919 p.). Події в Турбаях мали великий вплив на масову свідомість. Боротьба турбаївців знайшла широке відображення в народних піснях, оповіданнях та легендах, творах художньої літератури. У 1989 р. в селі відкрито пам'ятник участникам повстання.
Найбільше турбаївців осіло в районі колишнього татарського поселення Чалбаси. 1799 р. тут мешкало 1139 жителів, з них 622 чоловіки і 517 жінок. За селом було закріплено 22.2 тис. дес. землі, в т.ч. 5.3 тис дес. непридатної. Багато страждань зазнали переселенці. Власті заборонили їм копати колодязі - воду дозволялось брати лише з Дніпра, за 50 верст від села. Тому кухоль води, незважаючи на голод, цінувався дорожче шматка хліба. За місцевим звичаєм, народженим жахливою дійсністю, вмираючій людині годилося востаннє дати чистої водиці. За спробу таємно викопати колодязь суворо карали - кілька селян були заслані на каторгу. Через кілька років переселенцям вдалося відшукати в піщаних кучугурах природну криницю, яку й тепер називають "турецькою". На поч. XIX ст. заборону копати колодязі було скасовано, проте води бракувало, тому на вулицях села не росло жодного деревця чи кущика. Лише ціною нелюдських зусиль сильні духом турбаївці та їх нащадки обжили дикий степ. На поч. 70-х pp. XX ст. в колишніх Чалбасах (з 1946 р. село носить назву Виноградове) налічувалося 1205 дворів, проживало 4572 чол.
Безправність та зростаюча експлуатація були причиною багатьох заворушень і у 1 пол. XIX ст. - всього в цей період на Полтавщині відбулося понад 100 селянських виступів. З 1815 до 1824 р. тривало повстання в решетилівському маєтку С.М.Кочубея в зв'язку з спробою переселення в Таврію проданих кріпаків. Повстання було придушено військовою силою, але переселення припинили.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18