Комишня

Микола Гоголь і Комишня

Микола Васильович Гоголь за молодих літ бував у Комишні. На це вказує незавершений історичний твір нашого великого земляка «Гетьман», який розпочинається описом старої церкви містечка Комишні на Миргородщині: «Був квітень 1645 року... Крізь негусте мереживо вишне­вого листя мерехтіли в вогні вікна дере­в'яної церкви села Комишні. Стара, знівечена часом, укрита мохом церква неначе обновилась; довкола неї, як рої бджіл, штовхалися козаки з ближніх і да­леких хуторів...».

Що ж пов'язувало родину Гоголів із Комишнею? У XVIII столітті це було сотенне містеч­ко сусіднього з Миргородським полком Гадяцького полку. Правували в Комишні роди знатних козаків Золотаревських і Марковських. У 40-60-хроках XVIII століття комишнянським сотником був Павло Золотаревський, а згодом - його син Гаврило. Їх знав дід Миколи Гоголя Па­нас Дем'янович, який за характером своєї служби в Генеральній військовій канцелярії мав контакти з усім старшинським складом лівобережних полків.

Нащадок Павла Золотаревського, поручик Прокіп Павлович Золотаревсьий, теж жив у Комишні. Збереглися до­кументи про тривалий судовий процес, який точився між Прокопом Золота­ревським і його сусідою поміщиком Ти­мофієм Погорєловим (Погорілим). Мож­ливо, ця судова справа залишила якусь краплину й у враженнях юного Миколи Гоголя, що згодом відлупило у відомо­му сюжеті письменника про сварку двох миргородських сусідів Іванів.

Одним із найвідоміших козацько-старшинських родів у Комишні були Марковські. Незважаючи на те, що Комишня входила до складу Гадяцького полку, її жителі, завдяки територіальній близькості, мали тісні контакти з козац­твом Миргородського полку. Військовий товариш Григорій Марковський із 20-літнього віку служив у козацькому війську. Його син Кирило Григорович Марковський, полковий осавул, разом із братами володів частиною Комишні, мав понад 60 душ чоловічої статі. 1785 року він був дворянським засідателем у Миргородському нижньому земсько­му суді.

Син Кирила Григоровича - Григорій Кирилович Марковський, «артилерії по­ручик і кавалер», двічі в 1829 - 1835 роках обирався миргородським дворян­ством на посаду повітового предводителя. Відтоді він і його нащадки жили в Миргороді. Цілком імовірно, що саме в Марковських у Комишні бував юний Микола Гоголь.

А інші комишняни? На рубежі XVIII й XIX століть у містечку жив козацько-старшинський, а згодом дворянський рід Кириченків, знайомих родини Гоголів-Яновських. 1792 року секунд-май­ор Антін Кириченко, депутат Мирго­родського повіту, підписав дворянську грамоту Панасові Дем'яновичу Гоголю-Яновському.

Під час війни з Наполеоном 1812 року в Комишні майором Кулябкою форму­вався 3-й Полтавський козацький полк. Батько Миколи Гоголя Василь Панасо­вич Гоголь-Яновський, який теж був при­четний до формування полтавського ополчення, напевно приїздив до цього містечка.

Неподалік від Комишні й села Остапівки, в хуторах Корсунівському й Передеріївщині, був маєток поміщиків Гільдебрандтів, приятелів Василя Па­насовича Гоголя-Яновського. Вірогідно, батько Гоголя, буваючи в Гільдеб­рандтів, брав із собою юного сина Миколку. По дорозі вони неодмінно мали проїздити Комишню.

На той час у містечку діяли три церк­ви – Різдва Богородиці, Миколаївсь­ка й Іллінська. Яку саме з комишнянських церков описав Микола Гоголь у незакінченому романі «Гетьман»? Аналі­зуючи історію цих церков, приходимо до висновку, що тільки одна з них, Іллін­ська, за часів ранньої юності Миколи Гоголя могла виглядіти «старою, замшілою, знівеченою часом». Саме її міг зписати Гоголь. І бачив він її в Комишні аж ніяк не пізніше 1818 року, коли ще діяла стара дерев'яна Іллінська церк­ва. Майбутньому письменникові було тоді близько 9 літ. Ті ранні яскраві вра­ження юного хлопця, той відсвіт вогнів старої комишнянської церкви назавж­ди запали в його пам'ять і згодом були описані ним у історичному творі «Геть­ман». 

Розсоха Л. О. Миргородщина козацька і Гоголівська. – Київ, ТОВ «ВБ «Аванпост-прим»», 2009. – 396 с., іл.  - С.235