2. Навчальні майстерні народних промислів
Один з давніх промислів на Україні - галузь обробки рогу. Виникнення гребінництва пов'язане з виробництвом рогових порохівниць для козацького стану, гребінців для населення. На Полтавщині їх почали виготовляти з XII століття у Хомутці на Миргородщині. Полтавський вчений В.І.Василенко вивчав історію, технологію та поширення гребінництва. Він стверджує про функціонування промислу у XVIII столітті у Хомутці, Баришивці на Переясливщині, Шумському на Роменщині. Сировину постачали і вироби збували щетинники (торгівці-мандрівники) Рашівки на Гадяччині, що неподалік Хомутця. Після скасування кріпацтва промисел розвинувся так, що Хомутець став найголовнішим осередком гребінництва на Полтавщині. На початку XIX століття тут нараховувалося 12 ремісників, на 1885 рік - 201, 1900-147, 1922 -352. Миргородське повітове земство 1896 року відкрило Хомутецьку зразкову майстерню рогових виробів. Із середини XIX століття гребінництвом стали займатися у Груні Зінківського повіту, пізніше - у Гадяцькому і Прилуцькому повітах. 1923 року засновано товариство «Гребінець» у Хомутці, що об’єднало 196 майстрів, а згодом - артіль «Наша праця» (тепер дільниця фабрики «Україна», де вироблялися, крім гребінців, вішалки, стрічки, ґудзики, мундштуки)
Гребінники виготовляли рогові порохівниці, оздоблені у XVII-XVIII ст. лінійними і рослинними візерунками, написами (збереглися дві, зроблені 1724 і 1731 року Іваном Дружиненком з с.Хромківки на півдні Полтавщини) гребінці.
Майстри, що експонували гребінці на виставках у XIX -XX ст.: Семен Даценко (1846, нагорода 7 карбованців сріблом), Василь Карабанов (1896, бронзова медаль), Самійло Лень, Григорій Линник з Хомутця, Андріан, Григорій і Кіндрат Кулики з Груні, Євстаф Дерев’янко з с. Скородистик Золотоніського повіту. Зразки гребінництва представлені у Миргородському і Полтавському краєзнавчих музеях.
КИБИНЦІВСЬКА СІЛЬСЬКА РЕМІСНИЧА НАВЧАЛЬНА МАЙСТЕРНЯ.
Заснована 1909 року як навчальна столярна майстерня, з 1 січня 1914 року сільська реміснича майстерня, підпорядкована місцевому сільськогосподарському товариству, з початку 1907 р. - Миргородському повітовому земству, з 1922р.- механічна майстерня з столярним, слюсарно-ковальським і ливарним відділеннями. Майстерня готувала спеціалістів для села, які вміли виробляти та ремонтувати сільськогосподарський реманент, меблі, вироби з дерева й металу. Курс був трирічний, навчання безкоштовне, навчалися учні віком від 14 до 18 років. 16 учнів (1912 рік), 30 (1914), 10 співробітників (1923).
ОЛЕФИРІВСЬКА НАВЧАЛЬНО-ТКАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ ПОВІТОВОГО ЗЕМСТВА.
Відкрита 6 січня 1902 р. у будинку Д.І.Данилевського. У 1912 році збудовано інтернат для вихованців і красильню. Від часу заснування майстернею завідувала прекрасний фахівець Л.І.Середина-Сабатіна (1936 р. уряд України присвоїв їй почесне звання «Майстер народного мистецтва»). Ткацтву навчали учнів М.Є. Панченко та М.Є.Величко. У Сорочинцях з 1910 р. відкрили ткацьку філію (завідуюча Г.К.Павловська), з 1912-го кравецько-шевську майстерню (завідуюча Є.Г.Маренич), підпорядковані Олефирівській майстерні. Вона славилася на Україні та за її межами. У своїй практичній діяльності майстерня базувалася на класичній спадщині української народної творчості.
Майстерні та вихованці експонували свої мистецькі переборні ткані вироби (настінні килимки, плахти, рушники, пояси, портьєри) на багатьох виставках, організованих Полтавським губернським земством. Одержувала нагороди за участь на сільськогосподарських виставках - срібна медаль 1908 року (Лубни) золоті медалі 1909 р. (Полтава) і 1913 р. (Петербург, всеросійська кустарня). Навчальний заклад відзначався правильною постановкою навчання, при якій учні не лише віртуозно ткали, а й діяльно допомогли поширювати технічні знання серед народу. З 1902 по 1913 р. цю майстерню закінчили 225 чоловік.
МИРГОРОДСЬКА ТКАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ ПОВІТОВОГО ЗЕМСТВА.
Відкрита 27 січня 1912р. Дворічний курс. Учні навчалися поліпшеним технічним прийомам і способам ткання. Майстерня мала 4 верстати та й основицю, приймала замовлення від місцевих мешканців. Ткали художньо-текстильні вироби й полотно. Майстрині - В.І.Корецька (з 1912 року), Д.І.Панченко (з 1914). Перерва у зв’язку з громадською війною. Відновлено 1 вересня 1921 року. Вироби її експонувалися на Всеросійській виставці кустарів 1913 року у Петербурзі.
СОРОЧИНСЬКА СІЛЬСЬКА РЕМІСНИЧА НАВЧАЛЬНА МАЙСТЕРНЯ.
Знаходилася у Великих Сорочинцях і була підпорядкована повітовому земству. Відкрита 8 січня 1898 року. Курс навчання - трирічний, відділи: ковальсько-слюсарний, столярний, чавуноливарний. Учні виготовляли технічний інструмент, меблі, вікна, двері, столярні верстаки, ремонтували плуги, борони. Завідуючі - Ф.Ф.Лауер, з 1913 p.- Б.Я.Ішменецький, майстри - викладачі - І.С.Свиридов, Ф.Є.Гунько, І.А.Совгиря, Ф.Є.Гаркавенко. Діяла в 20-х роках нашого століття. Сорочинська майстерня - учасник виставок: Всеросійської кустарно-промислової 1902 р. у Петербурзі, сільськогосподарської (1909 року у Полтаві схвалений лист), обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної 1910 р. у Катеринославі (бронзова медаль).
ХОМУТЕЦЬКА ЗЕМСЬКА ЗРАЗКОВА МАЙСТЕРНЯ РОГОВИХ ВИРОБІВ.
Єдина на Полтавщині в дореволюційну добу. Знаходилась у Хомутці (тепер Миргородського району) і була підпорядкована повітовому земству. Відкрита у лютому 1896 p., закрита 31 грудня 1898 p. Мета майстерні: поліпшення технічного боку існуючого промислу (машинна обробка рогу, зокрема використання зубильних верстатів для нарізування гребінців), виготовлення нового асортименту (палки, шпильки, ножі для паперу, вішалки, аптекарські рожки, шпателі і совочки, совки для торгівлі). Тут навчалися учні віком від 13 до 21 року. 6 учнів (1896), 12 (1897), 1897 р. майстерня виконала значне замовлення для московської фірми торгівлі аптекарськими товарами Р.Келлер. Вироблено товарів у 1896 році - на 232 карбованців, у 1897 - на 493, у 1898 році - на 283 карбованців. Майстерня експонувала вироби на губернській сільськогосподарській виставці 1896 р. у Кременчуці (похвальний лист, майстер Василь Карабанов - бронзова медаль).