Олег Зуєвський
(16.02.1920 - 27.03.1996)
Він розпочав поетичну творчість на рідній землі, але доля так розпорядилася, що всі його збірки поезій і книги перекладів з'явилися друком поза Україною, в діаспорі. Сьогодні поет прийшов на рідну землю, до українського читача своїми творами, своєю поезією. «Про нього відразу заговорили, як про одного з висококультурних, елітних українських поетів», - пише професор Юрій Шевельов, славіст і мовознавець.
Олег Зуєвський прийшов у наш дуже неспокійний світ 16 лютого 1920 р. в містечку Хомутці. Там ще й досі, недоруйнована людьми, стоїть дідівська хата. Дід Іван і батько Олега - Йосип - вчителювали в місцевій школі.
Рідну землю майбутній поет покинув у 1943 році. Відтоді минуло 53 роки (до кінця його життя). Для багатьох митців - це ціле життя. У Зуевського ж були ще перші 23 роки життя на рідній землі. Він, коли приїздив на малу батьківщину, говорив, що пам'ятає з них все до найдрібнішого: ледь навчився ходити як батьки розлучилися і роз'їхалися. Їх замінив дідусь. У пам’ті збереглися і дитячі витівки, і імена друзів дитинства, різні пригоди і веселі історії. Та більше було невеселих. Дідусь не відмовився від церкви, а радянській школі був не потрібен віруючий учитель.
...В 1931 році одинадцятирічний Олег зимової ночі тікає з дідусем у село Зуївці до далеких родичів. Щоб не опинитися у Сибіру як сім'я розкуркулених. Від родичів до родичів (бо довго переховувати розкуркулених боялися) та й опинилися спочатку в Лубнах, потім - в Мерефі (Харківщина) у маминої рідні. Голодного 1933 р. дід Іван все-таки навідався у Хомутець аби випросити якусь справку, що дала б змогу влаштуватися на роботу в Харкові. Він був дуже знесилений і голодом, і невизначеністю. Ідучи вулицею села, упав та вже й не встав, - замерз.
Сирітство, голодовка шукали вихід у слові. Він прагнув писати. В 1938 р., закінчивши середню школу, вступає до технікуму журналістики, а вже через рік стає студентом інституту журналістики, де навчався до початку війни.
В час навчання в його житті сталася ще одна важлива подія - він одружився. Дружина Людмила Андріївна працювала і допомагала майбутньому журналістові. Свої перші вірші друкував у газеті «Юний ленінець» та «Літературному журналі». Закінчив два курси і поїхав на практику, тут і застала його війна. Під час окупації працював у редакції «Миргородських вістей». Опинився у Німеччині (1943), працював на фабриках і фермах. По війні жив у містах Аугсбурзі та Ляйпгаймі, друкував поезії в журналах «Наше життя», «Нове лицарство», «Світання» та інших. В 1950р. переїхав до м. Філадельфії (США).
Вдень працював, вечорами слухав курс славістики в пенсільванському університеті. В 1962 р. здобув ступінь доктора славістики. Потім - викладацька робота в університетах США, Канади, активна творча діяльність.
Перша збірка поезії «Золоті ворота» вийшла в Мюнхені 1947р. Та золоті ворота для поета дуже далекі:
Кришталь, кришталь
І золоті ворота горять на сонці.
Чи ж дійду туди?
Чи не спаде з них раптом позолота,
А вітер злий чи не змете сліди?
«Однією з найбільш значущих літературних подій другої еміграції є книга лірики поета-символіста О.Зуевського «Золоті ворота». Є в аристократичній викінченості Зуевського ...правдиве, без найменшої надуманості, а тим часом глибоко пережите», - пише В.Державін, один з провідних літературознавців української літератури.
Друга поетична книжка «Під знаком Фенікса» (Мюнхен, 1958) з'явилася лише через одинадцять років після першої.
В оцьому міжчассі - між першою і другою книгами – О.Зуєвський активно перекладає поезію одного з основоположників школи Європейського символізму Стефана Маллярме. Отож, повний переклад поезії С.Маллярме українською мовою здійснив саме О.Зуєвський.
Друга збірка охоплює поезії 1947-1956 рр., хоча вони подані не в хронологічній послідовності.
І знову рідна Україна. Самого слова «Україна» немає, але мова про неї:
Отут її незаймана хода –
У не розтлінній розкоші спокою,
Старіє час. А ти її такою
Зустрінеш знов, де провесна й вода...
«Тема України в поезії О.Зуевського виявлена у зворушливих образах рідної природи, в тонких символах», - пише земляк чоета, професор Петро Васильович Одарченко (газета «Український голос», Вінніпег», 28.10.1970).
У журналі «Сучасність» (1978-1989) друкувалася збірка «Кассіопея».
Третя поетична книжка «Голуб серед ательє» вийшла в Едмонтоні. Між виходом збірки «Під знаком Фенікса» і «Голуб серед ательє» пройшло тридцять три роки, з них 10 років автор працював над «Кассіопеєю».
«Голуб серед ательє» - назва символічна. Голуб - символ сходження святого Духа на митця, як його натхнення, як його талант. Ательє - це майстерня митця, його творча лабораторія:
Немає голуба в руці твоїй,:
Грозою він наляканий до краю,
І ось тобі я щиро присягаю
У розпалі ... своїх надій.
В Україні надруковані збірки «Парафрази», «Кассіопея» (1993) та «Обіцянка радості» (1995). Перекладав з німецької (Новаліс, С.Геогре, Р.М.Рильке), з англійської (В.Шекспір, О.Уаильд) та інші. О.Зуєвський - поет-символіст. Він активно перекладав поетів-символістів.
1990р. вперше приїхав на Батьківщину, в 1991 р. брав участь у І конгресі Міжнародної асоціації українців, у 1992 р. читав лекції в Київському університеті ім. Т.Шевченка.
В 1991р. поет прийнятий до спілки письменників України. За книгу поезій «Кассіопея» та «Парафрази», а також за досягнення в галузі поетичного перекладу удостоєний Міжнародної української премії ім. Г.Сковороди.
Помер 27 березня 1996 р.
Література:
Бабич Г. Літературна Миргородщина. Сторінки історії Миргородщини. Полтава. 2001.
Бабич Г.В. Миргород у творах митців художнього слова. Миргород. 2012 С.182-184
Яременко В. Межінь української поезії. Українське слово (хрестоматія). Т.3. К. 1994. Ст.67-84.