Василь Васильович Капніст
Капніст Василь Васильович (12/23.11.1757, за іншими даними 1758, с.Обухівка, тепер Велика Обухівка Миргородського району - 28.Х/9.Х/.1823, с.Кибинці, там же) - видатний поет, драматург, освітній і громадсько-політичний діяч.
Походив з українського шляхетного роду грецького походження. Дід Петро Христофорович Капнісос був активним учасником визвольного руху грецького народу проти турецьких поневолювачів. Змушений емігрувати, 1741 р. вступив волонтером до армії Петра І та так і залишився в Росії.
Син Петра Капнісоса Василь (р.н. невід. - 1757) почав військову кар'єру сотником Ізюмського полку, згодом був призначений Миргородським полковником (1737-1751 pp.), одержав у володіння село Обухівку, Попівку, Турбаї (6 тис. кріпаків). 18 січня 1751 р. Капністу присвоєно звання бригадира й призначено командиром слобідськими полками - Харківським, Охтирським, Острозьким, Сумським та Ізюмським., разом з ними брав участь у Семилітній війні і героїчно загинув у 1757 р. в битві під Грос-Єгерсдорфом. Козаки знайшли тільки праву руку свого командира із затиснутою в кулаці шаблею та іменним перснем на пальці, відвезли її в Обухівку і з почестями поховали.
Загиблий мав п’ятьох синів, Микола (р.н. і см. невід.), був першим Катеринославським маршалом шляхетства, Петро (?-1826) став офіцером гвардії, довго жив за кордоном, а повернувшись на батьківщину, завів у своєму маєтку в Турбаях «республіку», став учасником Малоросійського таємного товариства. Шостий народився незабаром після смерті батька і був названий в його честь Василем. Виховувався матір’ю Софією Дунін-Борковською в українському дусі. Записаний з дитинства в лейб-гвардії Ізмайловський полк, міг зробити блискучу військову кар'єру, але відмовився від служби і вийшов у відставку з наміром присвятити себе літературній праці (перший твір написав 1775 p.).
Ще в школі Ізмайловського полку Капніст зблизився з молодим поетом, художником і винахідником М.О.Львовим. У січні 1773 р. Капніст був переведений сержантом лейб-гвардії Преображенського полку. Тут він зустрічається з поетами Г.Р. Державіним, І.І.Хемціцером та І.Ф.Батюшковим - членами державінського літературного гуртка. Ця зустріч поглибила і розвинула його велику зацікавленість до поезії.
Першим значним твором Капніста була «Сатира 1», яка побачила світ у 1777 році. «Сатира 1» наробила багато галасу в Петербурзі. Причиною її написання було обурення моральним розкладом поміщицького класу і петербурзького дворянства. В ній він пише:
«Кто сколько не сердись, а я начну браниться: С бездельством, с глупостью людской мне не ужиться».
Державін вважав «Сатиру 1» одним із кращих творів молодого поета. У вересні 1782 р. за рекомендацією графа А.А.Безбородька Капніст поступає у Петербурзі на роботу в головне поштове управління контролером. Після указу Катерини II про закріпачення селян він, сповнений гніву, залишає Петербург, приїжджає у рідну Обухівку і під осінь 1783 р. пише «Оду на рабство».
Капністова ода є взірцем бунтарської лірики класичного стилю XVIII ст. У ній змальовано нелюдський образ російського монарха. Ода не дійшла до цариці Катерини II, а ходила 23 роки в рукописі. її переписували і поширювали серед читачів.
Він також відкрито виступав проти російських безпорядків у своєму знаменитому творі соціально-політичного напрямку «Ябеді». В цьому творі Капніст висловив не тільки свої погляди й устремління і ліберальної інтелігенції двору Катерини II і Павла, скільки, об'єктивно, інтереси народу, перш за все українського селянства, його несприйняття кріпосництва і царизму в цілому.
В одному із віршів циклу «Встречные мысли» він зафіксував найтяжчий для себе висновок, який стосується і до декабристського руху в Росії:
«К свободе Русь не подросла:
Не гни холодного стекла».
Талант Василя Капніста виявився у багатьох жанрах, але основне місце в його творчості займає лірика і драматургія.
Василь Капніст користувався великим авторитетом серед українського шляхетства і був знаним громадським діячем.. Обирався маршалом шляхетства Миргородського повіту (1782-1785рр.), першим київським губернським маршалом (1785-1787рр.). Був директором народних училищ; після його виступу у «Ябеді» проти несправедливого суду і прокуратури, Капніст був обраний народним суддею Полтавської губернії (1802-1820рр.), полтавським губернським маршалом (1820-1822 pp.), мав чин статського радника.
Невтомно боронив інтереси України. У 1783 р. написав знамениту «Оду на рабство» (опубл. 1806 р.), у якій виступив проти ліквідації козацьких полків і запровадження кріпацтва. (Що не завадило йому у 1787 р. як офіційний особі висловити вірнопіддану подяку Катерини II за відвідання України). У 1787 р. разом з іншими автономістами підготував проект відновлення козацького війська (відхилений російським урядом), а у 1791 р. за дорученням українських патріотичних кіл провів таємні переговори в Берліні з прусськими урядовцями про можливість спільних дій проти Росії. У 1798 р. опублікував поему «Ябеда», в якій критикував російську колоніальну політику на українських землях.
Вітчизняна війна 1812 р. застала В.Капніста на посаді чиновника міністерства народної освіти у Полтаві. Під час набору ополчення у 1812-1813 pp. Він виступав за повернення козаків у військовий стан.
В царині літератури виступав як лірик і перекладач. Писав оди, елегії, анакреонтичні вірші, в т.ч. на основі українського матеріалу («Обухівка», «В пам’ять береста»). Один з перших переклав російською мовою «Слово о полку Ігоровім», підкресливши в коментарі українське походження цього твору (опубл. 1950 p.).
Мав доньку і п'ятьох синів. Володимир помер дитиною. Іван Васильович Капніст (1794-1866) - таємний радник, камергер, приятель князя М.Г.Репніна (у 1831 р. разом склали проект відновлення українського козацтва), сенатор, граф, протягом п'яти трьохліть (1829-1842 pp.) був полтавським губернським маршалом, згодом смоленським і московським губернатором; Олексій Васильович Капніст (1796-1869) - підполковник у відставці, обирався миргородським повітовим маршалом (1829-1833,1841-1844 pp.), приятелював з Т.Г.Шевченком; Семен Васильович Капніст (1791-1843) був кременчуцьким повітовим маршалом (1829-1838 pp.), директором училищ Полтавської губернії (1838 p.). Семен і Олексій були причетні до руху декабристів, їхні діти з 1876 р. носили титул графів.
Родинний маєток В.Капніста в Обухівці наприкінці XVIII - на поч. XIX ст. став одним із осередків просвітництва на Україні. Тут збиралися політики, діячі культури і мистецтва, діяв домашній театр. Будинок не зберігся; на території парку, де він стояв, розташовані могили батька й сина Капністів (в роки громадської війни поховання були зруйновані, на могилі письменника 1958 р. покладено гранітну плиту, на могилі батька встановлено вишуканий гранітний пам’ятник). Тут же похована відома українська актриса Марія Капніст, яка походила з цього славетного роду. (Фільм Олеся «Вечори на хуторі біля Диканьки», 1982).
У будинку Василя Капніста у Полтаві з 1952 р. перебуває музей Івана Котляревського.
У листопаді 2008 року в Великій Обухівці відбулися урочистості з нагоди відкриття пам'ятника В.В. Капністу, спорудженого за сприяння заснованого в 2007 році нащадками давнього роду Капністів «іменного» фонду, а також районної та обласної влади.
В фамільному склепі у селі похована заслужена артистка України Капніст Марія Ростиславівна.
Див. також wikipedia
Оглоблин Олександер. Василь Капніст
Оглоблин Олександер. Берлінська місія Капніста 1791 року.
Дружина поета Василя Капніста - Капніст Олександра Олексіївна