Анатолій Сивирин
Анатолій своїм народженням і дитинством пов'язаний з селом і Остапівкою, всі жителі якого, мабуть, є далекими нащадками того Остапа, що у 17 столітті перший поселився на цих землях.
Народився хлопець 7 січня 1955 року. Закінчив Остапівську середню школу та, як водиться, живуть орлята на рідній землі, доки оперяться, а тоді розправляють крила та й летять у далечінь. І вже продовжують навчатися і працювати в інших краях, куди їх повели життєві шляхи. Така доля судилася і Анатолію. Майже 30 років працював на Тернопіллі, займаючись правничою діяльністю. Проте, душа горнулася до творчості, до літератури. Протягом 2000 - 2011 рр. його повісті та оповідання друкувалися на сторінках обласних часописів «Свобода», «Вільне життя», «Досьє - 02», «Четверта влада», в альманасі «Подільська толока», в журналі «Літературний Тернопіль», у збірниках «І буде пекло на землі», «Чорна тінь Голодомору 1932-1933 рр. над Тернопіллям».
Творча спадщина А.О.Сивирина становить чималий доробок – це збірки друкованих творів: «Хрест Лугового» (2002), трилогія «Лежачого не б'ють», «Окупація» (2003), «Цвіт папороті» (2004), «Відрікаюсь тебе, сатано», «Легенди Білої Зорі» (2005), «Ні грошей, ні слави» (2006), «Для чого живеш на світі» (2007), «Таємниця старого лісу» (2008), «Всесильна зброя», «Сканер» (2009). А скільки ще не надрукованих!
Отож, тернопільська земля пошанувала його працю. Сивирин Анатолій Олексійович - правознавець, письменник, публіцист, член Національної Спілки письменників та журналістів України, лауреат регіональної премії імені В.П.Вихруща.
Відійшов за межі вічності у 2011 році. Похований у Тернополі.
Література:
Бабич Г.В. Миргород у творах митців художнього слова. Миргород. 2012, с.145
Газета "Літературна Україна" № 14, 07.04.2011