16. Миргородський базар.
У далекому 1913 році, з яким колись так модно було порівнювати наші успіхи, люди жили тоді благополучно, була впевненість у завтрашньому дні, що в кожного вселяло здоровий оптимізм. А чому не бути оптимістом, коли простий робітник за свій денний заробіток 1-1.5 карбованця міг купити 3-4 літри горілки чи відро пива, 3-4 кілограми вершкового масла чи 4 - 5 кілограмів свіжої осетрини, 2.5 пуда пшениці чи 1-1.5 пуда борошна, 8-10 кілограмів свинини чи 3-4 кілограми балика, півмісячне порося чи вгодованого гусака, близько півтонки кавунів чи 10 фунтів цукру, 10 аршинів ситцю чи 1-2 аршини тонкої шерсті. Можна собі уявити, що міг придбати кваліфікаційний чиновник з денним заробітком 3-5 карбованців. Достатньо сказати, що за дводенний заробіток можна було придбати срібний годинник чи портсигар.
На півдні України ці ціни були ще нижчими, у центрі Росії дещо вищими, та скрізь вони були фантастично низькими. Цікавими були й торгівельні династії Миргорода. Всякий приїжджий у місто прямував у центральну частину, де був фінансово-комерційний центр. Туди входили торгівельний будинок і ринкова площа, що займала цілий квартал вулиці Гоголя. Власне ринок був майже на тому ж самому місці, що й зараз. Там були торгівельні ряди, що включали в себе добротні магазини з червоної цегли, з великими світлими вікнами, які закривались на ніч міцними шторами із гофрованого заліза. Магазини і лавки, щільно тулилися один до одного, стояли біля самого тротуару, акуратно викладеного з добротно випаленої цегли на ребро.
У міському будинку був розташований міський громадський банк, Миргородське товариство міщан, шість магазинів тощо. Міський банк здійснював за тими часами крупні операції. У 1913 році, наприклад, були зроблені позики: короткотермінова у Полтавському відділенні Російського для внутрішньої торгівлі банку 23 тисячі карбованців для оплати підрядникові за побудову міського будинку, 10 тисяч карбованців на збільшення основного капіталу і 80 тисяч карбованців для довготермінового на 30 років кредиту для погашення раніше одержаних короткотермінових кредитів, у тому числі на спорудження нової бойні (8.8 тисячі карбованців).
Із східного боку базарної, або як її називали ярмаркової площі, розташувався великий візницький будинок Леонтія Величка, що виконував роль автотранспортної контори і таксопарку (він платив щороку в міську скарбницю близько 300 карбованців). Поруч був постоялий двір і пивна лавка Зельмана Ширіна. В будинку купця Карпова утримували номери Вульф і Соня Бродські. На західному боці площі було повітове поліцейське управління (на його місці зараз стоїть поліклініка). Біля північно-східних воріт базару стояла лавка товариства споживачів, а далі в напрямку Воскресінської церкви йшли лавки відомих династій Слуцького, Зельмана, Креймана, Горелика, Ривкінда, знатного купця Кацена, який мав зв’язки з найбільшими акціонерними товариствами у Росії і за кордоном, з такими, наприклад, як Лангезіп і Ко, які поставляли в місто метиси і металовироби, купця Виноградова, який не раз віддавав міському банку векселі на крупні суми (5000 карбованців).
Усередині, майже за периметром усієї ярмаркової площі, були численні магазини і лавки, стаціонарні й пересувні, заклади трактирного промислу, будочки для продажу солодощів і сельтерської води, з вітринами, які закликали кожного купити тільки в його магазині. А купити можна було все: гончарні миски, горщики і макітри, чавуни і рогачі, плуги і лопати, серпи і коси, цвяхи і кочергу, мануфактуру і одяг, взуття, грамофон, гасову лампу, корову, коня, порося, козу, собаку і т.д. У лавці Івана Великохатька та Уляни Склярової можна було придбати вдень і вночі хліб, ґудзики, шпильки, гребінці, голки, нитки. У будці Івана Кобзуненка красувалися на будь-який смак і вибір ароматне сало, копчені ковбаси, окороки. Давид Маркович, який займався при бойні промивкою кишок, був монопольним постачальником цієї продукції. У Шика, який займав 10 тумб, можна було купити виключно все їстівне. А в малих рядах торгували сільськогосподарською продукцією. Власники заводів, де випускали напої і вироби із спирту та вина, широко торгували своїм товаром у численних трактирах.
На базарній площі можна було зустріти і служивих людей, які збували казенне майно, що відслужило свій строк. Всі до копійки виручені кошти йшли в прибуткову частину міської суми. Микола Рибалко, скажімо, продав сажень дров, що залишилися від опалення бань за минулий рік, і вніс у міську казну 2 карбованці 50 копійок. Микола Стельмах продав шматок старого тросу з гасово-калильного ліхтаря за 1 карбованець, Нахман Буховер за двох коней, які відслужили своє у пожежному обозі, виручив 145 карбованців, Генріх Думницький за старий хід з-під багрів пожежного обозу - 12 карбованців, а ось старшина комерційного клубу за один фільтр і кільце під пробку випаровувача до гасово-калильної лапми виручив 35 копійок і теж вніс у доход міста.
Із західного боку базарної площі велася жвава торгівля худобою та птицею. Робочого коня можна було купити за 80-100 карбованців, верхового -за 150, молодого жеребця - за 40 карбованців, корову - за 180-200, двомісячне теж - за 50-60, породисту козу - за 30-40, хорошого кроля - за 2 карбованці, юхтові чоботи - за 4, зимове пальто - за 12-15 , чоловічий костюм - за 5-6, вихідне плаття за 30-40 карбованців.
У центрі ярмаркової площі була встановлена карусель, господарем якої був Іван Нечипоренко. Клієнтів було - хоч відбавляй. Часто бував на базарі коваль - здоров'як Олексій Балковий, за порядком стежив городовий Федір Мірошниченко.
Все багатство створювалося натрудженими руками ремісників і селян, вільних від дрібної опіки, якщо не брати до уваги турбот міського старости Степана Федоровича Панащатенка та членів зборів уповноважених, куди входили М.Черкасов, Івашина-Надтока, П.Шинкаренко, Я.Панащатенко, Г.Воскобійников, А.А.Марковський, Є. Кулик та інші, які активно сприяли розвитку і процвітанню державної і приватної торгівлі.
У доходну частину міського бюджету, як свідчить звіт Миргородського міського старости С.Панащатенка, від зборів з торгівлі й промислів щороку надходило більше 30 тисяч карбованців, що становило 22 проценти від загальної приходної частини.