БАГМЕТИ – рід українських народних гончарів з м-ка Хомутець, нині село (тут народилися і померли, поховані на Толочанському кладовищі), проживали на кутку Толока. Виготовляли «рудий» (неполив’яний), «сивий» (задимлений) і полив’яний посуд, полив’яні труби для димарів.

Багмет Федір Григорович (р. н. невід. – 1941/43, жив до 90 років) мав синів Семена (1891 – 29.09.1960) і Андрія (1902 – 13.03.1944, загинув на війні у Білорусії). Брати закінчили церковно-приходську школу, працювали у колгоспі: старший – сторожем, молодший – бригадиром шляхової бригади. Разом із батьком, який був німим,  робили характерні для місцевого осередку вироби й вивозили на продаж до Миргорода, Хорола, Сорочинців, Радивонівки. Вміли майстерно виготовляти великі макітри й труби для димарів із зубцями, з «фігурами», «квітами». Син Семена Федоровича - Володимир (26.02.1938 - 09.11.2000), працюючи в колгоспі, допомагав батькові й разом гончарювали.

З роду Б.: в Андрія (рр. н. і см. невід.) - син Яків (1896 - 12.07.1959) і внук Григорій (1.02.1929 - 26.01.1974). Яків Андрійович вдома гончарював, працював у колгоспі, учасник Другої світової війни. Його син Григорій закінчив 7 класів, у колгоспі ім. Т.Шевченка працював на різних роботах. Почав гончарювати з 14 років, виготовляючи не лише посуд і верхи, а й «сусідочки», тобто дитячі свистунці («півники», «баранчики», «коники»).

Портрет Семена Федоровича Б. намалював Є. Путря (2001, олівець, збірка упорядника) - розміщений угорі.

Ханко Віталій. Миргородський мистецький словник (кін. 17 - поч. 21 ст.): Персоналії. - Полтава, 2005. - 370 с.: іл. С.19