Голодомор у Миргороді

Чепіжний Іван Юхимович

1933 року я, Чепіжний Іван Юхимович, 1910 року народження, вчителював у Миргородській восьми­річній школі. Улітку при школі був організований ди­тячий майданчик. Колгосп дав центнер жита і 60 кіло­грамів гречаної крупи. На сорок п'ять дітей. Раз у день давали їсти — суп. Діти так ослабли, що їм по­стійно хотілося спати. У голодовку я вперше в житті побачив, як помирає дитина. Хлопчик біг на майдан­чик, аби поїсти, і впав. Коли я підбіг до нього і хотів підняти з землі, зрозумів, що він мертвий. Це був син члена ВЦВК України Рибалки Якова Степановича, в якого була дуже велика сім'я. На сесії, з якої він не­давно повернувся, стояло питання про колгоспи, і го­лосували, чи пора проводити колективізацію, чи рано. Він проголосував проти. І не встиг повернутися додому, як у його хаті влаштували   обшук, забрали все до нитки й позбавили депутатства. Невдовзі Яків Степа­нович помер. Також помер ще один його син.

Коли почався навчальний рік, то діти на уроках си­діли сонні. Знань від них ми й не вимагали. Кожного дня по два-три учні в школу не з'являлись. У звідом-леннях заборонялось писати, що та чи та дитина по­мерла: робили помітку, що той чи той учень вибув... Мабуть, ці звідомлення йшли у відповідні органи. З померлих дітей були і родичі мої — Миля Рибалко і Михайло. Сім'ю їхню чомусь зробили куркульською. Мабуть, тому, що хату перекрили бляхою.

А ще я ніколи не забуду, як я повертався з партій­ним повноваженим зі школи, а назустріч якийсь чоло­вік. Він ледве ногами володав. А повноважений на нього: «Куди плуганиш, куркуляко...»

Отаке тоді робилось.

Записав О.Міщенко

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/pomirali_diti/0-73