Гоголь Микола Васильович

(20.ІІІ/1.ІV/.1809, с. Сорочинці Миргородського повіту (тепер с.Великі Сорочинці Миргородського району) - 21.ІІ/4.ІII/.1852, Москва)

Письменник, класик світової літератури.

Народився у сім'ї землевласників. У його батька - Василя Павловича Гоголя-Яновського (1777-1825) і Марії Іванівни (уродженої Косяровської, 1791-1868) було дві сотні душ кріпосних селян і більше тисячі десятин землі в с.Василівці. По батьківській лінії предками М.Гоголя, вірогідно, були священики. Дід ПанасДемянович Яновський (1738-?) зробив собі кар'єру, одружившись з дочкою бунчукового товариша Семена Лизогуба - Тетяною. Добиваючись дворянства, він, як гадають, сфабрикував документи про своє походження від дрібного польського шляхтича (а насправді вів рід від козацького могилевського полковника, непримиримого противника Москви Остапа Гоголя) і в 1792 р. був внесений в дворянську родовідну книгу Київської губернії під прізвищем Гоголя-Яновського. По материнській лінії М.Гоголь мав своїми предками представників відомого козацько-старшинського роду Танських (С.Лизогуб був зятем переяславського полковника Василя Танського). Батько М.Гоголя закінчив Полтавську Слов’янську семінарію, після чого служив позаштатним чиновником в Малоросійському поштамті. 1805 року вийшов у відставку в чині колезького асесора і з цього часу жив у своїй Василівці. Коли поряд у с.Кибинцях поселився сановний родич Д.П.Трощинський, Василь Гоголь став служити при ньому секретарем, допомагаючи своєму патрону в управлінні господарством і організації дозвілля. Був директором, актором і драматургом домашнього театру Д.Трощинського, поставивши на сільській сцені два власних водевілі з українського народного побуту: «Собака-вівця» і «Простак». З дитячих літ М.Гоголь запам'ятав особливу атмосферу цих сценічних вистав і багато чому навчився в цьому першому в житті театрі.

В сім'ї Гоголя було 12 дітей, з яких вижили один син - Микола і чотири доньки - Марія, Ганна, Єлизавета та Ольга. М.Гоголь з'явився на світ у с.Сорочинцях, в будинку лікаря М.Я.Трохимовського (1739-1813). Хлопчика назвали Миколою в честь чудотворної ікони Миколи Диканського. Через 6 тижнів (після хрещення, у Сорочинській Спасо-Преображенській церкві) мати з немовлям повернулася додому. Дитинство хлопчика минуло в с.Василівці (тепер Гоголеве Шишацького району). Як і всі діти в сім'ї, він був дуже хворобливим, що наклало відбиток на подальшу життєдіяльність.

Дослідники відзначають, що зовні життя М.Гоголя було надзвичайно нецікаве - ніяких пошуків суспільного ідеалу, ніякого бунтарства, ніякої пристрасті, ніякого кохання. Натомість замкненість і відсторонність, непривітність і нещирість, самообмежування, проповіді, настанови. Як людина, письменник виявлявся в житті подібним до героїв своїх творів - Хлестакова, Чичикова, Ноздрьова чи Манілова. В той час його серце було сповнено найніжніших почуттів, які він приховував під похмурою зовнішністю і нікому не хотів показувати.

Після недовгого навчання в Полтавському повітовому училищі (1818-1819рр.) і в домашнього полтавського вчителя Г.Сорочинського М.Гоголя у 1821 р. віддали в Ніжинську гімназію вищих наук князя О.Безбородька, де з 1822 р. він перебував на казенному утриманні (очевидно, батьки виявились не в змозі платити за навчання по тисячі карбованців щорічно). Навчався М.Гоголь посередньо, виявляючи інтерес переважно до історії і літератури. Гімназистом почав вести своєрідний щоденник – «Книгу всілякої всячини, або Підручну енциклопедію», куди записував пісні, легенди, оповіді, цитати з книг. До цього часу відносяться його перші власні літературні спроби: трагедія у віршах «Розбійники», сатира «Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний». Можливо в Ніжині він написав ідилію «Ганц Кюхельгартен», яку видав пізніше в Петербурзі (Літературні здібності у М.Гоголя виявилися ще в дитячому віці і були помічені сусідом Гоголя В.В.Капністом).

М.Гоголь тяжко пережив смерть батька, але закінчив курс у 1828 р. з правом на чин XIV-го класу. Після нетривалого перебування на батьківщині, 20-річним юнаком переїхав до Петербурга, маючи рекомендації Д.Трощинського, але служити не захотів, зайнявшись літературною творчістю. Два роки перебування в столиці коштували великих грошей (одна квартира забирала 80 руб. щомісяця), щоб утримувати сина, матері довелося закласти маєток. У 1829 році М.Гоголь опублікував під псевдонімом В.Алова поему «Ганц Кюхельгартен» (в передмові ніби від імені видавців рекламував себе «юним талантом»), але цей твір дістав негативну оцінку критики. Зазнавши невдачі, зібрав усі непродані екземпляри і спалив їх, потім раптово виїхав за кордон в Любек і так само раптово повернувся до Петербурга. (На цю поїздку витратив гроші - 1450 руб., які мати прислала для внесення в опікунську раду як проценти за закладений маєток). Після цього знову просив грошей у матері, у багатого родича (сина тітки матері) А.Трощинського. В цей час М.Гоголь зробив спробу влаштуватися актором, але його грубо забракували на першій репетиції. Написав похвальну оду в честь відомого журналіста донощика Ф.Булгаріна, аби той влаштував його на службу в ІІІ-й відділ. Знайшов місце в департаменті уділів (1830-1831 pp.), одержав чин колезького регістратора, але служив недбало, без інтересу. У1831 р. дістав посаду старшого вчителя історії в жіночому Патріотичному інституті з окладом 400 руб на рік. (згодом 1200), підробляв ще й домашнім учителем. Паралельно працював над повістями з українського життя, на прохання сина мати надсилала йому численні матеріали про народні повір'я, звичаї, побут, всілякі старожитності. Цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» (ч.12 1831-1832pp.), в яких змальовано поетичний образ України, приніс М.Гоголю літературну славу. 22-річний письменник був введений в коло столичних літераторів, його талант дістав високу оцінку діячів культури. В свою чергу, своєю книгою М.Гоголь назавжди обезсмертив ім’я краю де народився і виріс. Відтепер назви Миргород, Сорочинці, Диканька стануть відомими кожному з шкільних років.

У 1832 р. М.Гоголь через Москву і Полтаву приїхав додому, щоб забрати сестер, яких влаштував в Патріотичний інститут на свою платню. (Додому він приїжджатиме ще в 1835, 1848, 1850, 1851 рр.). Відчувши зміни в своєму становищі, посилив саморекламу. Ідучи в Москву, зробив підробку подорожньої: замість колезького регістратора назвався колезьким асесором, щоб у вищому чині фігурувати в списках прибулих, який друкувався в «Московських ведомостях».

У 1834 р. посів посаду ад’юнкт-професора на кафедрі загальної історії при імператорському Санкт-Петербурзькому університеті (з річним окладом 1600 руб.).Читав історію середніх віків для студентів філологічного відділення, опублікував історичні розвідки: «План викладання загальної історії», «Погляд на утворення Малоросії», «Про малоросійські пісні» (всі -1834 p.), однак його професура зазнала фіаско, і вже через рік він подав у відставку. (Друзі клопотались про надання М.Гоголю кафедри загальної історії в щойно відкритому Київському університеті, але питання про призначення в Київ так і не було вирішено).

Влітку 1835 p. у М.Гоголя почався крутий переворот в думках. Знудившись за творчою роботою, він з піднесенням взявся за літературні сюжети: в 1835 р. побачили світ збірки «Миргород» і «Арабески», повість-епопея «Тарас Бульба», в 1836 р. повість «Ніс» і комедія «Ревізор», де зазвучав знаменитий гоголівський сміх крізь сльози. Критика оголосила, що в особі М.Гоголя російське суспільство має великого письменника. Продавши «Ревізора» петербурзькій дирекції театрів за 2500 руб., М.Гоголь в 1836 р. виїхав за кордон, де перебував з перервами, до 1848 р.(1836-1839, 1840-1841, 1843-1848 pp.) Жив у Веве (Швейцарія), Парижі, Римі, в 1848р. здійснив подорож до Палестини.

 Мешкав у своїх друзів і шанувальників. Прагнув зав'язати знайомства серед великосвітських титулованих і сановних осіб, шукав підтримки у впливових царедворців. Написав листа самому цареві з проханням призначити пенсію, одержав5 тисяч одноразово, а з 1845 р. - отримує по тисячі руб. протягом 3 років. І все ж коштів постійно не вистачало, письменника переслідувала матеріальна скрута. За кордоном Микола Гоголь написав поему-роман «Мертві душі» (ч.І 1842 p.), яка стала вершиною творчості письменника. В 1847 р. опублікував книгу «Вибрані місця з листування з друзями», яка дістала неоднозначну оцінку в суспільстві. (Взагалі М.Гоголь цурався товариства. Закоханий був у графиню Марію Вільєгорську, якій навіть запропонував стати його дружиною. Проте аристократка погордувала людиною, що не належала до вищого світу, пропозиція не мала успіху, роман закінчився ледь розпочавшись, від чого письменник дуже страждав).

Після повернення до Росії наполегливо працював над другою частиною «Мертвих душ» (щоб закінчити твір, просив своїх московських друзів взяти на себе на 3-4 роки всі його житейські проблеми і забезпечити матеріально на весь час роботи над романом), однак зазнав творчої невдачі. Дослідники відзначають, що світогляд М.Гоголя цілком базувався на старосвітській поміщицькій ідеології (хоч сам він поміщиком не став, відмовившись від своєї частки майна на користь матері і сестер). Життєва позиція письменника дивним чином контрастувала з сатирично-викривальною спрямованістю його творчості. Сам М.Гоголь глибоко переживав цю невідповідність. Він не хотів, щоб висміювання «окремих випадків» сприймалося опозиційною частиною суспільства як критика цілої системи. У другому томі «Мертвих душ» він якраз спробував вивести позитивних героїв -поміщиків, чиновників, але… Після 10 років праці він спалив майже готовий до друку рукопис.

Письменник взагалі був дуже вимогливим до себе: в молодості спалив роман «Гетьман», знищив комедію «Володимир 3-го ступеня», другий том «Мертвих душ» спалював тричі - 1843, 1845, 1852pp. Письменництво було для нього великою «душевною справою». Він не міг халтурити, твір доводив до можливих меж досконалості, прагнув досягти небувалої висоти. Коли написане його не задовольняло, він готовий був відмовитися від нього, аби йти вперед.

Для здійснення свого письменницького покликання жертвував своїм особистим життям. На свою працю дивився як на суспільне служіння. Сам відзначав, що перш ніж стати на шлях письменника, він перемінив багато місць і посад, щоб дізнатися, до чого більше схильний, але як тільки відчув, що його покликання - писати, кинув все - і посади, і Петербург, і близьких людей, і саму Російську ймперію, щоб здійснити своє призначення і прислужитись батьківщині.

До живого реального життя М.Гоголь не відчув потягу. Він був відлюдкуватий і, як не парадоксально, зовсім не знав реальної дійсності. Дослідники підрахували, що за три переїзди з Петербурга в Полтавську губернію і в зворотному напрямку, він бачив Росію на власні очі протягом 27 днів їзди і 7 днів вимушеної зупинки в Курську - до появи «Ревізора» і протягом 20 днів їзди - в проміжку між «Ревізором» і від’їздом за кордон, де були написані «Мертві душі». Прототипами героїв М.Гоголя були переважно його земляки : миргородські поміщики, чиновники та міські обивателі. Може, через це на батьківщині М.Гоголя не любили, а миргородці взагалі ненавиділи. Навіть через півстоліття по смерті про письменника в рідних краях згадували неохоче. Зате тут існувала легенда, ніби він не спалив другий том «Мертвих душ», а закопав його разом з незліченим багатством у кургані, насипаному на березі ставка в рідній Василівці. Цей пагорб кілька разів намагалися розкопувати, проте гоголівських скарбів копачі не знайшли.

В 1848-1852 pp. М.Гоголь жив у московському будинку свого друга графа О.П.Толстого (1801-1873), займаючи кілька кімнат на нижньому поверсі. Читаючи книги релігійної тематики, письменник любив розмірковувати над скінченністю життя. Він усамітнювався, молився, постував і приходив до святого причастя. Лікарі поставили йому діагноз «катар шлунку» і призначили агресивну терапію (кровопускання і т.п.), але він не вірив медикам, відмовлявся від ліків. Друзі намагалися розрадити його, але він уникав зустрічей або відмовчувався. В ніч з 12 на 13 лютого 1852 р. спалив рукопис «Мертвих душ» і після цієї ночі вже не виходив з кімнати.

Помер 21 лютого 1852 р. від нападу т. зв. «періодичної меланхолії, ускладненої виснаженням і малокров'ям мозку». Похований в Даниливому монастирі. На надмогильному памятнику напис: «Гірким словом моїм посміються». Незвичайні обставини смерті та перепоховання породили чутки, ніби його поховали живим.

Під впливом М.Гоголя в російській літературі виник напрям, що дістав назву «натуральна школа». Творчість М.Гоголя мала великий вплив і на українську культуру. За сюжетами творів письменника створено опери, балет, кінофільми. Гоголівська тематика широко відображена в живопису і графіки. Памятники Гоголю встановлено в Москві (два), Ніжині (1881p.), Полтаві (1915, встановлений 1934p.). Великих Сорочинцях (два - 1911 і 1952р.), Гоголевому В.Багачанського р-ну (1952р), Миргороді (1952p.), Диканці (1952р), Шишаках (1952р), Красногорівці В.Багачанського району (1952р.), Яреськах Шишацького району (1968p.), Гоголевому Шишацького району (1984p.). 

Музеї Гоголя відкрито в Великих Сорочинцях (1929р.) та в Ніжині (1909p.). На території батьківської садиби у Василівці (Гоголевому) 1984р. створено заповідник-музей М.Гоголя.

Іменем письменника названі вулиці у Лохвиці, Миргороді (головна вулиця), Полтаві (1907р), Диканці, Пирятині та інших населених пунктах. Ім’я М.Гоголя носить смт. Гоголеве В.Багачанського району (назване 1902 р.) і залізнична станція Південної залізниці: с. Гоголеве Шишацького району (до 1952 р. - хутір Купчин, Купчинський, с. Яновщина (Василівка). 

У Москві виходило повне зібрання творів М.Гоголя в 14 томах (1937-1952pp.)та зібрання творів у 7 томах (1976-1978рр.). Українською мовою твори в 3-х томах видавались в Києві у 1952р.

Миргородщина у творчості Миколи Гоголя

Перебування Миколи Гоголя у Комишні