Голодомор на Миргородщині. Життя і смерть отця Федора Cлухаєвського

Кожного року в останні дні листопада вся Україна згадує про трагедію Голодомору. Традиційно, цього дня люди відвідують поминальні богослужіння, покладають вінки і квіти до пам'ятників жертвам, запалюють свічки. І це правильно, адже борг пам’яті є священним обов’язком кожної людини. Але тим більш важливо, пам’ятати не про абстрактні  «мільйони жертв», а про кожного, хто не зміг пережити 1933-го… Серед них було багато достойних людей - відомих і яскравих  особистостей. Зараз ми найчастіше про них знаємо лише імена. Інколи вдається знайти щось більше…

Під час зустрічі в Комишні із Шаповаловою Анастасією Іванівною 1916 року народження нам стали відомі імена багатьох померлих від нестачі їжі, і серед них ми почули історію про загибель якогось «отця Федора».

Голод використовувався для знищення церкви. Анастасія Іванівна розповідала, що з розгортанням трагедії стало зрозуміло, - люди більше не зможуть робити пожертви на церкву і всі «служителі культу» залишаться без засобів до існування.

Згідно канонів, пастир, який без дозволу єпископа залишає свою громаду (а особливо - якщо у той час народові загрожує якась небезпека) підлягає анафемі. Оскільки церковну ієрархію репресовали, то звертатися вже не було до кого. Чи ж варто говорити, який жахливий вибір доводилоя робити духовенству. 

Дехто дійсно, рятуючись покидали свої приходи, а з ними – і саме священство. Але згаданий нами батюшка до кінця залишався в селищі, вірний своєму, як він його розумів, пастирському обов’язку. Адже він мусив до кінця підртимувати вірних у ту лиху годину. Час земного страждання закінчився - він помер. Надійшла пора вирушати в останню путь. Коли скорботна процесія прибула на кладовище, то виявилося, що ховати батюшку ніде - могила вже доверху була заповнена тілами. Люди на той час ослабли від недоїдання, і були нездатні власноруч ховати своїх рідних. Тому вони використали випадок - закидали трупами вже готову яму. Поховальникам довелося працювати заново - для священика викопали нову могилу.

Якщо вам забажається відвідати її, то це неможливо. Вона, як і багато інших могил часів Голодомору, була знищена. За свідченням Шелевейстро Івана Дмитровича, у 1960-х роках голова місцевого колгоспу Степанов розпорядився розорати цвинтар, де ховали померлих. На тій ріллі насадили кавунів. Люди, які їли кавуни почали хворіти, бо та земля увібрала в себе багато трупного яду... Тож долучити кладовищенську землю до виконання продовольчої програми КПРС так і не вдалося.

Чи можна чимось доповнити розповідь Анастасії Іванівни про отця Федора? Працюючи в Полтавському державному архіві  ми натрапили на згадку про нашого священика. За Кліровою книгою Полтавської єпархії 1902 року бачимо, що на той час у Комишні, лише в одній з чотирьох церков був батюшка на ім’я Федір. Так ми дізнались його прізвище - Федір Кирилович Слухаєвський.

Він почав своє служіння у Спасо-Преображенській церкві Комишні з 1891 року, отримуючи більш ніж скромне жалування - 80 крб. Про його заробітки ми згадали з огляду на те, що на кінець двадцятих років ХХ ст. священики були прирівняні до куркулів і підлягали такому-ж переслідуванню, в тому числі розкуркуленню.

Про масштаби служіння отця Федора свідчить велика кількість прихожан церкви – її відвідувало майже 3,5 тис (1698 чоловіків і 1714 жінок) з самого селища та 18 прилеглих хуторів.

Для багатьох мешканців миргородського краю буде цікаво дізнатись, що настоятелем Преображенського храму, у якому правив Федір Слухаєвський був такий-собі Зубковський Іван Андрійович. Відоме прізвище – відоме й ім’я! Адже нашого прославленого лікаря і засновника Миргородського курорту звати так само - Зубковський Іван Андрійович! На жаль, історія його роду на сьогодні досліджена зовсім недостатньо. Але безсумнівно те, що він мав давнє священицьке походження і вів свій рід з  Миргородщини. Тож чи будемо дивуватись тому, що в нього були родичі в Комишні? Не так уже й багато було священиків - Зубковських у нашому краї. У літературі є згадки, що і сам Зубковський – майбутній міський голова Миргорода, свого часу працював у цьому селищі, і відповідно міг входити до кола знайомих Федора Кириловича Слухаєвського.

Ще одним знайомим отця Федора був прихожанин Спасо-Преображенського храму, - такий-собі Іван Горобець. Садиба цього господаря знаходилась поряд із церквою, - це місце комишняни і досі називають за його ім’ям - «Горобцеве». Він був куркулем. Правильніше сказати - став ним у самий розпал Голодомору. Справа в тому, що хоч як потерпали люди, але у коморах на базарному майдані було повно хліба. Це багатьох обурювало. Розповідають,  що розпочав усе Горобець Іван. Він буцімто, піднявся на дзвіницю Іллінської церкви (вона стояла поряд – дещо північніше старого базару) і почав дзвонити. Почувши такий сигнал, люди відразу кинулися на базарну площу і почали грабувати комори. Була велика давка, хто був сильніший той міг винести більше зерна. Не знаємо, чи врятувало воно когось із учасників хлібного бунту в Комишні, але самому Івану Горобцю принесло лише «звання» куркуля і арешт. Репресували також всю його сім’ю. Чи покарали ще когось за участь у тих подіях – згаданій нами Анастасії Іванівні невідомо. Більше хлібних заворушень у селі не було, бо люди були дуже слабі.

А на «Горобцевому» розмістилась якась військова частина – якраз біля Спаської церкви стояли солдати, гармати, кавалерія. Введені ті війська були відразу після хлібного бунту. 

Серед репресованих у нашому краї, знаходимо не мало представників духовенства на прізвище Слухаєвський. Це прізвище відоме краєзнавцям, - на жаль, відоме перш за все тим, що багатьох з них було оголошено «петлюрівцями», «шовіністами» і знищено. Висловимо припущення, що в силу певної професійної замкнутості священства, вони були не такими вже й далекими родичами головного героя нашої розповіді - Федора Кириловича Слухаєвського.

Згадаємо одного з них, - того хто проживав до нас найближче – у с. Великі Сорочинці. Ідеться про священика Слухаєвського Миколу Петровича 1902 р.н. Вперше його заарештували 17 жовтня 1929 р. Він отримав 5 років позбавлення волі – «за антирадянську агітацію і пропоганду». Вдруге був заарештований за тими самими звинуваченнями 6 вересня 1937 р., і засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано 23 листопада 1937 р. у м. Полтава. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 17 листопада 1989 р.

От і все, що нам вдалося знайти про Федора Кириловича Слухаєвського та коло його знайомих і близьких. Весь зібраний матеріал ми передаємо до канцелярії Полтавської єпархії та до вашої уваги. Знайдено нами небагато - лише кілька рядків, - але за ними стоїть ціле життя людини і трагедія його сім’ї. Та й не лише їх, - лихо всього народу, біда яку не маємо права забувати.

Згадай Боже, про всіх безвинно убієнних 1933 року у царстві Своєму. Зі святими упокій на місці, де немає ні печалі, ні клопоту, ні зітхання...

Москаленко Ярослав Голодомор на Миргородщині. Життя і смерть отця Федора  Слухаєвського // Прапор перемоги,  25.11.2011, № 47