Голодомор у Миргороді

Засвідчує Галина Петрівна Супруненко

Галина Петрівна Супруненко 1924 р.н. повідала, що в серпні 1932 р. її мати закупила на зиму зерно, щоб змолоти взимку на борошно. Але як не ховали те зерно, «посіпаки забрали його до зернини». Тільки завдяки тому, що знайомий батьків єврей, що працював у магазині Торгсіну, час від часу за ще не ношені речі давав їм тухлі оселедці та прілі сухарі, сім'я вижила.

Я своїми очима бачила в магазині зерно, борошно, всяку рибу, консерви, шинку й ковбаси, цукор і молочні продукти.  Всього було в такій кількості, що вистачило б прогодувати всіх голодних. Але де взяти царські червінці, срібло, алмази, вироби з золота й інші сімейні реліквії, які майже даром забиралися торгсінівськими ділками.

Я часто навідувалася до подвір'я Кузьменка. Стану біля колючої огорожі й дивлюся, як снують ходячі тіні дітей віком від двох до 17 років. Скільки їх за ноги й руки за зиму повитягували у двір мертвих, ніхто не рахував. Так вони безіменними й залишаються до цього часу. У мене до сих пір перед очима стоїть страшна картина: весною, коли зазеленіла трава, дітей почали випускати на подвір'я, а вони, охлялі за зиму, бо запаси харчів закінчилися, ставали на коліна й лікті, і мов козенята, паслися на траві.               

ЗАПИСАВ ДЖУНЬ О.П.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/zasvidchue_galina_petrivna_suprunenko/0-62