Комишня у творчості Юрія Мушкетика

До 85-ї річниці з дня народження майстра

21 березня 1929 року у с.Верикіївці на Черкащині народився майбутній романіст, автор історичних бестселерів, лауреат премій і відзнак, кавалер орденів … якому випала велика доля і печаль мистецького подолання трагічних сторінок минулого нашої Вітчизни.

Письменник обрав нелегкий жанр історичного роману. Козацька тематика – складна і оманлива, - як зобразити правдиво те, що давно стало далекою старовиною? Як за гуркотом шабель не загубити неповторної мелодії життя? І митець проводить нас понад самим урвищем «козацького вестерну», несподівано відкриваючи картину, яка підносить його творчість до рівня високої літератури. І тоді нам стають очевидними: трагічна безглуздість людської жорстокості, складність морального вибору, жахлива і легка непомітність зради...

Одним із таких надзвичайно глибоких і психологічних творів Юрія Мушкетика є роман «Гетьманський скарб». Перед нами історія про зниклий скарб Павла Полуботка і про буденно-неймовірну долю людей, які завжди і були найбільшим багатством України.

Для нас, миргородців, цей твір особливо дорогий ще й тим, що розповідає про наш край. Велике емоційне враження справляє перенесення у часи козацької минувщини, адже головний герой відвідує населені пункти, назви яких знайомі нам із самого дитинства; його шлях проходить краєвидами, які ми легко впізнаємо...

Одним із ключів композиції роману є Комишня. Про неї автор згадує 25 разів на 18 сторінках свого твору. Формально кажучи, це не багато - близько 4 % від усього тексту. Але ж статистика – не головне… Звернемо увагу на те, що головний герой – Іван Сулима – тричі повертається до нашого містечка. Вперше – після мимовільної участі в бунті і ніжинської в’язниці, - як втікач. Вдруге – після невдалого чумакування, - як митець-філософ. А втретє він повертається до Комишні – вже подумки. Повертається як герой і діяч українського руху. Його триразове повернення можемо охарактеризувати як сходинки на шляху до звільнення духу, як дорогу від омани до істини.

Чому автор повертає героя до нашої Комишні? Звідки цей інтерес до нашого краю? Будемо шукати відповідь на це питання у практичній площині. Відомо, що Юрій Мушкетик дуже скрупульозно працює над своїми творами, роками збираючи історичні матеріали та працюючи з першоджерелами. Природньо, що майстер не міг оминути своєю увагою дослідження Вадима Львовича Модзалевського «Іван Черниш і Михайло Милорадович».

Згадана праця доносить до нас подробиці господарського конфлікту між двома козацькими старшинами – представниками найвищого ешелону влади у тогочасній українській державі – Гетьманщині. Відчутно, що авторська інтерпретація цього протистояння спирається на згадане джерело, як у фактичній стороні, так і в емоційній спрямованості. Але письменник надає цій історії несподіваної глибини, стрімко нарощуючи масштаб конфлікту – від дрібної (хоча і страшної) сутички сторожів до грізного протистояння багатіїв-політиків, а зрештою – до міжнародного українсько-російського антагонізму (адже за кожним зі старшин стоять могутні покровителі у столицях – у Глухові чи Москві). Головному герою-філософу за побутовою сваркою поступово відкривається страшна глибина протистояння. І саме пізнання істини робить його вільним…

Подякуємо майстру і за його творчість, і за його інтерес до нашого краю. Побажаємо многих літ творчості і втіхи від здійснення його великої Мрії.