20:37 Марченко Олександр Васильович | |
Марченко Олександр Васильович Народився у 1911 році, у селі Марченки
Миргородського району у селянській родині. Дійсну військову службу проходив у військовій частині, що
до війни
дислокувалася у
Миргороді, на
місці нинішнього розташування територіального вузла урядового зв’язку. У 1939-1940 рр. брав участь у радянсько-фінській війні.
Потім проживав у селі Довгалівка Миргородського району, працював у місцевому
колгоспі «Радянська нива». Був простим колгоспником. Як і інші
чоловіки-односельці, із перших днів Радянсько-німецької
війни був мобілізований на фронт. Олександр Васильович часто згадував: «Із
сільськими чоловіками були на полі. До нас приїхав верхи уповноважений і вручив
повістки. На призивний пункт у Миргород ішли пішки. Зібрались гуртом на краю
села і пішли у напрямку Зубівки і Біликів. Ніхто нас не супроводжував.
Перебрели через Хорол і пішли кущами і полями. Як прийшли, то помітили, що нас
поменшало. Дехто, по дорозі, заховався у кущах. Як уже із фронту повернувся, то
у селі всі знали, що вони із кущів повилізали, та всю війну по селу ходили у
чорній формі із білими пов’язками на рукаві. А згодом, ще і сміялись із тих,
хто був на фронті. Гірко про це казати. Але таке було... Біля військкомату багато зібралось
мобілізованих. І тут налетіли кілька німецьких літаків і стали стріляти у
натовп та бомби кидати. Всі стали розбігатися. Я потрапив у той натовп людей,
що заховалися між деревами на території першої школи. А то ж довкола був
пустир. Коли служив дійсну службу, то на ньому у нас був іподром, де нас
навчали кінної справи та шаблями рубати. А на війні шаблею не воював. Коли наліт скінчився, дали команду іти пішки у
напрямку Харкова. Ішли ночами. Як довго ішли - не пригадую. Там було розвернуто польовий військкомат. І вже
там нас перевдягли у форму. Попав у артилерію. У нас все було на кінній тязі.
Коні впрягались у передок, на нього чіплялась пушка: і так і в поході, і на
бойову позицію так. А позиції треба було готувати. Закопати і гармату, і для
ящиків зі снарядами окоп викопати, і для коней. Все маскували. Під час бою
снаряди подавав. А хто грамотніший, то ті наводчиками були. А в мене один клас
школи. Було кілька поранень. Найтяжче - осколками
снаряду у спину було вже під Кенінгсбергом поранено наприкінці війни. Звідти
вже і додому прийшов. Пощастило вижити. Хоча і не сподівався. Та там
ніхто на це не сподівався. А командири були хороші. Жаліли людей». (Спогади записані сином Олексієм). У званні гвардії рядового, їздовим-гарматним
номером артилерійської частини, пройшов усі фронтові дороги до самого Дня
Перемоги. Обороняв Сталінград. Брав Кенінгсберг. Був поранений. Удостоєний бойових нагород:
ордена «Червоної Зірки» та медалей - «За оборону Сталінграда», «За перемогу на
фашисткою Німеччиною». Після війни жив у селі Довгалівка Миргородського
району. Працював у місцевому колгоспі конюхом. За сумлінну мирну працю
нагороджений медалями та відзнаками. Останні роки свого життя проживав із
сім’єю сина у Миргороді. Помер у 1989 році. Похований у селі Довгалівка
Миргородського району. | |
|
Всього коментарів: 0 | |