Миргородщина в творах Миколи Гоголя

Якщо ім'я великої людини пов'язане ... з якою-небудь без­просвітною глухоманню - назва цього ... кутка стає історич­ною. Такими історичними куточками в Полтавській губернії є Миргород і Сорочинці. При назві їх перед очима постає образ автора «Сорочинського ярмарку» і «Сварки Івана Івановича з Іваном Никифоровичем». Ці слова взяті з статті «Пам'ятник Го­голю в Сорочинцях», надрукованій у журналі «Нива» № 41 за 1911р.

Сорочинці не лише місце народження М.Гоголя. Містечко стало і місцем подій його повісті «Сорочинський ярмарок», в якій з геніальною простотою описана краса рідної природи.

На початку 1832 р. вийшла друга книга «Вечорів на хуторі біля Диканьки». А на сторінках повісті «Ніч перед Різдвом», яка відкриває книгу, знову різнобарвною веселкою розквітло життя нашої Полтавщини. Зразки народного побуту, хитру­вато-добродушні постаті героїв твору сприймаються легко і сильно. Бачимо ми їх земними, повсякденними. Таким перед нами постає сорочинський засідатель, який знає скільки в якої баби свиня поросят приводить і скільки в сундуку полотна ле­жить, а миргородські дрібні чиновники, які «в люди лізуть», та й інші герої славної повісті списані з життя реального.

В кінці 1832 р. він приїздить на Полтавщину-батьківський дім, рідна Миргородщина.

Письменник почав працювати над історією України і новим романом з історії краю під назвою «Гетьман». Події, описані в романі, відбуваються на Миргородщині і беруть свій початок у Комишні. А одним з героїв твору є полковник миргородський - Глечик. На жаль, роман не був завершений.

Ім'ям «Миргород» М.Гоголь назвав цілу збірку своїх творів. Збірка «Миргород» (1835) починається повістю «Старосвітські поміщики», яка написана, як стверджують гоголезнавці, на ос­нові сімейних переказів про життя дідуся і бабусі письменника - Афанасія Дем'яновича і Тетяни Семенівни Гоголів-Яновських, які в кінці XVIII ст. жили в м. Миргороді.

В «Повісті про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» письменник не лише виводить образи мешкан­ців міста, але й створив яскравий образ цього міста:

«Чудный город Миргород! Каких в нем нет строений! И под соломенною, и под очеретяной, даже под деревянною крышею; направо улица, налево улица. Везде прекрасный плетень.

...Плетень всегда убран предметами, которые делают его еще более живописным: или напяленною плахтою, или сороч­кою, или шароварами. В Миргороде нет ни воровства, ни мо­шенничества, и потому каждый вешает, что ему вздумается».

Одним з найкращих творів збірки - це повість «Тарас Бульба».

Звертаючись до історії українського народу, письменник знайшов в ній справжні зразки людської поведінки, високе по­чуття патріотизму, прояв безмежної мужності і волі. Мирго­родським Іванам Івановичам та Іванам Никифоровичам М.Гоголь протиставив величні, героїчні характери повісті «Тарас Бульба», створених на матеріалах з історії рідної землі. Головний герой повісті -свободолюбивий, суворий і гордий ко­зацький полковник Тарас Бульба, борець за свободу свого на­роду мав свого прототипа, як стверджує народна легенда, в особі полковника миргородського козацького полку Матвія Гладкого.

В 1836 р. Гоголь пише комедію «Ревізор». І знову події, пер­сонажі комедії тісно пов'язані з життям рідної Миргородщини.

Коли В.Гіляровський запитав Ольгу Захарівну Корольову (жительку В.Сорочинець, сучасницю М.Гоголя), чи любили тут (на Миргородщині) Гоголя після того, як його твори вийшли в світ, вона відповіла: «Далеко не всі. Хто потрапив під перо, ті не любили. Ой, як не любили! Особливо миргородські чинов­ники ненавиділи: адже весь «Ревізор» з них списаний. І двох вона особисто знала. Городничий списаний з миргородського городничого Носенка, а поштмейстера - з поштмейстера Мамчича!»

Деякі події з життя поміщиків та й образи самих поміщиків Миргородщини описані письменником у його знаменитій поемі «Мертві душі». Кілька глав поеми він написав у Василівці.

Останній раз М.Гоголь приїздив додому в 1851 p., а 4 березня 1852 р. його не стало, - відійшов у вічність. Земне життя його за­кінчилося. Помер у Москві, там і похований.

Починається безсмертя. Пам'ять великого письменника вша­новував весь світ. Гоголівщина - Миргородщина також увінчала вінком слави свого великого земляка.

В 1861 р. в нашому місті відкрита перша публічна бібліотека, якій присвоїли ім'я М.Гоголя.

В 1879 р. (на 70-і роковини з дня народження письменника) було поставлене питання про будівництво в Миргороді худож­ньо-промислової школи пам'яті М.В.Гоголя.

В рік 50-х роковин по смерті письменника (1902) через Мир­город пройшла залізниця. Цю подію миргородці використати для увічнення пам'яті нашого земляка. І на вокзальному май­дані встановили погруддя М.Гоголя. Наступну після Миргорода (в напрямку Полтави) залізничну станцію назвали його іменем. В цьому ж році Миргородська земська управа порушила клопо­тання перед царським міністром внутрішніх справ про спорудження пам'ятника М.Гоголю і встановлення його на батьківщині письменника в 1909 р. до дня 100-річного ювілею. Пам'ятник був відкритий 28 серпня 1911р. Споруджений він на кошти народу.

До 120-ї річниці з дня народження письменника в Сорочинцях в будиночку, в якому народився М.Гоголь, був відкритий лі­тературно-меморіальний музей. Фашисти в часи окупації сплюндрували його. Після визволення нашого краю від фаши­стів музей був відбудований. І 14 січня 1951 р. він знову запра­цював.

До дня 175-ї річниці народження письменника був відкри­тий музей-заповідник у колишньому родовому маєтку Гоголів-Яновських - Василівці - Гоголевому.

Центральна вулиця нашого міста здавна називається його іме­нем.

Нещодавно в Миргороді появився ще один пам'ятник на­шому земляку: санаторій «Південний» тепер носить ім'я М.Го­голя.

А 18 вересня 2008 р. на вулиці Гоголя поряд з колишньою славнозвісною миргородською калюжею відкритий ще один пам'ятник М.В.Гоголю.

 «Микола Гоголь прославив Миргород на весь світ і миргородці воз­дали йому своєю любов'ю і шаною. Та не лише Миргород. Він створив духовний образ України».