Опанас Георгійович Сластіон

(2 січня (14 січня) 1855, Бердянськ, Запорізька область — 24 вересня 1933, Миргород, Полтавська область) — український маляр і графік романтично-народницького напряму, етнограф, архітектор і педагог. Батько Юрія Сластіона.

Життєпис

У різних джерелах використовувалося також написання прізвища Сластьон, Сластьонов.

Вчився спершу у батька, реставратора і церковного живописця, а сусід-музи́ка і художник Анастас Смоктій учив кобзарству. В 1874-1882-му продовжив навчання в Петербурзькій Академії Мистецтв, де відшукав чимало відомостей про Тараса Шевченка, його посмертну маску тощо. Працюючи у технічному комітеті Військового міністерства (1887—1900), Сластіон мав змогу вивчати матеріали про українське козацтво.

1897—1900 — голова Українського клубу в Петербурзі.

З 1900-го викладав у Миргородській художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя. Приятелював та листувався з Дмитром Яворницьким. Багато років їздив по Україні, змальовував та збирав зразки народного мистецтва, фольклорний матеріал та записував на фонографі спів і гру кобзарів (Філарет Колесса використав ці записи у «Матеріалах до української етнології», тт. 13, 14, 1913); сам він артистично виконував думи. Зібрані матеріали опрацьовував як альбоми: української і запорізької старовини, орнаменту, вишивок, різьби, кераміки, архітектурних мотивів.

Сластіон — автор статей в українських («Киевская старина», «Рідний край», газета «Рада» та ін. — псевдоніми «Опішнянський гончар») і російських журналах (зокрема, про кобзарство і кобзарів з їхніми портретами), підготував матеріал до книги «Українські народні думи», т. І (1927); автор книг «Мартинович. Спогади» (1931) і «Портрети українських кобзарів» (опубл. 1961).

В 1900-их працював над ілюстраціями до Шевченкового «Кобзаря», ілюстрував його твори (зокрема «Гайдамаки» (1886), перевидані у 1920-их pоках Яковом Оренштайном у Берліні, «Катерину»), читанку «Вінок» Бориса Грінченка, «Козаки і море»Данила Мордовця та інші.

Маляр українських краєвидів і жанрових сцен: «Українка», «Проводи на Січ» (1886), «Миргород» (1901), «Вечір. Село» (1904), «Зима на Чернігівщині», «На Волині» тощо. Його малярство позначене впливом передвижництва, але з національною тематикою.

1906-го належав до гурту ілюстраторів київського сатиричного журналу «Шершня», згодом працював у багатьох українських видавництвах, зокрема в газеті «Рідний край» Олени Пчілки.

До 100-річчя з дня народження Шевченка Сластіон виступив ініціатором зведення памятника поету в Миргороді, брав участь у зборі коштів.

У 1920-х pp. за проектом митця збудовано будинок курорту в Миргороді та ще низку споруд. Сластіон заснував місцевий Мистецько-промисловий музей (1920), якому подарував свою збірку, організував Першу селянську капелу бандуристів імені Тараса Шевченка (1928).

24 вересня 1933 р. Опанас Георгійович помер, поховано його на Троїцькому кладовищі Миргорода.

Творчість

Провідною темою творчості Опанаса Сластіона були історія, життя і побут українського народу.

Найвідоміші малярські твори:

· Козаки і море (ілюстрації до поеми Данила Мордовця, 1858).

· Проводи на Січ (1898).

· На жнивах (1899).

· Гайдамаки (ілюстрації до поеми Тараса Шевченка, 1883—1885).

· Старовина українська і запорізька (літографії до альбому 1890-і рр.).

· Портрети українських кобзарів (серія 1875—1928).

Твори Сластіона зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї, Полтавському державному художньому музеї та ін.

Галерея

Архітектурна творчість

У 1902—1903 Сластіон підтримував Василя Кричевського в боротьбі за український національний стиль будинку Земства у Полтаві. 1910—1913 — проектував низку сільських громадянських будинків в українському стилі (наприклад, у Великих Сорочинцях).

У 1913—1916 роках Сластіон створив серію проектів земських шкіл для Лохвицького повіту на 1, 2, 3 та 4 класи. Навчальним закладам було надано яскравого національно орієнтованого вигляду, вони побудовані у стилі українського архітектурного модерну. Ці школи мають характерну ознаку — шестикутні вікна і вежі, цегляний декор на фасаді повторював український народний візерунок. Проекти були затверджені Лохвицьким земством і набули поширення у Лохвицькому (Чорнухинська волость) та Лубенському повітах. З більш ніж 90 затверджених проектів реалізовано було понад 30. Одними з найвизначніших були школи в Западинцях, Бодакві, Пісках. Економічно виразні в художньому значенні, вони мали стіни, прикрашені цегляним орнаментом, трапецієподібними вікнами, дахами із заломами та високими шпилями над баштами, які підкреслювали головні входи до шкіл. Приклад побудови цих шкіл викликав низку запозичень і повторень в інших регіонах, зокрема на Черкащині, Київщині та Миколаївщині.

Вшанування пам’яті

У 1965 р. на могилі О. Г. Сластіона (Троїцьке кладовище міста Миргорода) встановлено залізобетонний пам'ятник (автор — А.Убийвовк), у 1989-му його замінили гранітним (автор — Р. А. Гусаренко).

У Миргороді відкрито меморіальні дошки, присвячені О. Г. Сластіону[5].

20 травня 2015 року в Полтаві Жовтневий провулок було перейменовано на провулок Опанаса Сластіона.

https://uk.wikipedia.org