Рогульський Іван Васильович

(05.10.1892-після 1924) – підполковник армії УНР.

Народився у с. Голобутів Стрийського повіту Галичини у родині службовців. Закінчив гімназію у м.Стрий. 03.08.1914 р. був мобілізований до австро-угорської армії, служив у легіоні українських січових стрільців. 27.03.1915 р. був підвищений до звання лейтенанта (хорунжого). У складі легіону УСС командував чотою протягом 5 місяців, сотнею – протягом 13 місяців, окремим технічним загоном – 2 місяці. У вересні 1916р. у бою під Потуторами потрапив до російського полону, перебував у таборі Дарниця під Києвом.

В листопаді 1917 р. для підтримки Центральної Ради «Галицько-Буковинський комітет» почав формувати з військовополонених українську курінь Січових стрільців. У березні 1918р. курінь розгорнувся у полк, яким командував Євген Коновалець, начальник штабу – Андрій Мельник. Після звільнення з полону І.Рогульський записався до українських Січових стрільців. З 01.03.1918р. – командир 3-ї сотні у 1-му курені 4-го (1-го) Січового полку військ Центральної Ради.

Напередодні гетьманського перевороту німці роззброїли Січових стрільців, які залишалися вірними Центральній Раді. Частина з них повернулася до себе в Галичину інші вступили до Запорізького полку. І.Рогульський пристав до останніх, де очолив 10-ту сотню 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку, складену з галичан-січовиків. Наприкінці вересня 1918 р, переїхав разом із куренем Січових стрільців до Білої Церкви, на чолі сотні у 20-х числах листопада 1918 р. був поранений під Жулянами у боях з офіцерськими дружинами.

З середини грудня 1918 р. – командир 1-го полку Січових стрільців військ Директорії. З 27.01.1919 р. – начальник Чернігівської групи з кількох полків, що оперувала проти червоних на Лівобережному фронті Дієвої армії УНР. З середини лютого 1919 р. повернувся на попередню посаду командира 1-го полку Січових стрільців.

У січні 1919 р. одружився в Миргороді з Марією Бакало, з якою раніше познайомився в Києві.

Під час наступу червоних військ на Україну частина Січових стрільців з ініціативи І.Рогульського і Чмоли залишила фронт поблизу Святошино і пішла в Галичину на допомогу Українській Галицькій армії, яка вела нерівну боротьбу з поляками. У Старокостянтинові командир корпусу Січових стрільців Є.Коновалець переконав своїх вояків не йти на Львів, а повернути фронт проти більшовиків. З червоними січовики мали бій під Бердичевом, але не могли стримати переважаючих сил ворога, відійшли до Збруча і в липні 1919р. зустрілися з УГА, яку поляки витіснили з Галичини. І.Рогульський, як і більшість січовиків, у цей час захворів тифом і лікувався у Старокостянтинові.

17.04.1919р. був важко поранений у бою під Шепетівкою. З середини липня 1919 р. – начальник 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР. 05.12.1919 р., після розформування Корпусу Січових стрільців, перейшов до Української Галицької армії.

Об’єднана армія УНР і ЗУНР опинилася у «трикутнику смерті», більшість її вояків хворіли тифом і були деморалізовані. Частина з них повернулася до окупованої поляками Західної України, частина пристала до білогвардійців, решта перейшла на бік більшовиків і утворила Червону Українську Галицьку армію (ЧУГА). До неї пристав і І.Рогульський. Відірвані від рідної землі галичани опинилися у складі двох ворожих для України сил – червоних і білих окупантів.

І.Рогульського більшовики призначили референтом при штабі 3-ої бригади ЧУГА, яка стояла у Вінниці. Там він вступив до КП(б)У. Невдовзі 3-я Галицька бригада повстала проти більшовиків і пішла назустріч армії УНР, яка в союзі з поляками розпочала наступ на Київ. І.Рогульський, якого червоне командування призначило комісаром полка з надзвичайними повноваженнями, разом зі своїми вояків вступив до 6-ої Галицької дивізії, де прийняв командування батальйоном. Маючи в кишені патрквиток КП(б)У, він воював з комуністами.

У боях із Червоною армією І.Рогульський був тяжко поранений, в обозі свого полку евакуювався до Польщі, довго лікувався в Познані, а коли одужав, повернувся додому і вчителював. У Миргороді на нього чекала молода дружина. Тому в 1922р. І.Рогульський звернувся до Українського повноважного представництва у Варшаві з проханням повернутися до підрадянської України. Наступного року такий дозвіл він отримав і повернувся до дружини в Миргород. Після переїзду в 1925р. до Харкова працював чорноробом на будівництві. У Галицькому клубі зустрів багатьох знайомих своїх земляків, у тому числі одного з командирів УСС Григорія Коссака. Повернувся до Миргорода.

У 1928р. з Миргорода переїхав до Лубен, де зустрівся із своїми земляками – галичанами. Працював викладачем Лубенського кооперативного технікуму. Арештований 29.03.1931р. На допитах категорично заперечував участь галичан у надуманій контрреволюційній організації викладачів Лубенського кооперативного технікуму, відгалуження «Українського національного центру» по лінії Української військової організації.

Це була перша спроба створення масштабних фальсифікованих «контрреволюційних організацій» на Полтавщині. Вона стала логічним продовженням справи «СВУ», спрямованої проти української інтелігенції у переддень Голодомору 1932–1933рр.

Провина І.Рогульського полягала в наступному:

• У приватних розмовах він засуджував лінію комуністів на знищення селянства і перетворення його на найманих робітників у період суцільної колективізації.
• У 1927р. артилерійський полк 75-ої стрілецької дивізії на підставі рішення Миргородського райвиконкому зайняв приміщення торгово-промислової профшколи, якою завідував І.Рогульський. З цього приводу у розмові з колегами він заявив: «Червона армія руйнує осередки української культури». Через сексота висловлювання відразу стало відомим чекістам.

Засуджений Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР 21.02.1932р. за ст. ст. 54-11, 54-2 КК УСРР до 3 років позбавлення волі. Подальша доля невідома. За даними wikipedia.org розстріляний у 1930-х рр. 

http://www.reabit.org.ua/

http://pvz.in.ua/action.php?id=371

https://web.archive.org/web/20170107181458/http://historical-club.org.ua/rogulskij_ivan_vasilovich.html

Ревегук В.Я. Полтавщина. Протибільшовицький Рух опору 20–30-х років ХХ століття: Нариси історіїї. / В.Я Ревегук. – Полтава: Полтавський літератор, 2016. – 306 с.

Архів управління СБУ в Полтавській області. – Спр. 14342 – С. – Т. 6. – Арк. 2–34.