Голодомор у Миргороді

Розповідь Мотрини Варфоломіївни Омельченко, 1917 р.н. 

Мотрина Варфоломіївна  проживала під час голодного мору 1930-1934 років в Миргороді по провулку Галушкі нському№11(тепер№21).Батьки козацького роду.

Я розповім про знатний козацький рід нашої невістки, Омельченко (Панащатенко) Марії Павлівни, 1905 р.н.

Її батько, Панащатенко Павло Федорович,  1860 р.н.-рідний брат, Панащатенка Степана Федоровича, 1863 р.н. який двічі вибирався миргородським головою з 1906 по 1914 роки, якого на цій посаді змінив в 1915 році лікар Іван Андрійович Зубковський.

Сталось так, що в 1861 році  молоду матір Павла Федоровича, поруч з двором- на толоці, до смерті загризла тічка диких собак. Немовляті Павлику потрібна була годувальниця - можливо ця жінка і стала матір'ю Степана Федоровича.

З  початку колективізації за двором «куркулів» Панащатенків по вулиці Єрківській№1 і №3 був особливий нагляд. Восени 1932 року батько, Павло Федорович з сином Василем 1901р.н., викопали в дворі колодязь. Василь по необачності опустив в колодязь торбинку з зерном пшениці, що залишилась після рейду активістів. Хто підгледів невідомо, але «недалекий» сусід Йосип Мокрина доповів своєму активу, що розміщався в хаті по провулку Галушкінському№1 - «куркулі Панащатенки щось сховали в колодязі, я бачив з груші». На наступний день в двір з’явилась свора активістів особисто з Антоном Кандьором, Веклою Іваном і іншими. Уповноваженим був Яків Іщенко. Йоська Мокрина з порогу заявив: «…діду Павле віддай те, що заховав в колодязі». Активісти не церемонились - знайшли в сінях віжки, обв’язали ними Йосипа і опустили до колодязя де й відшукали торбинку з декільками жменями зерна.

Не дивлячись на те, що Стаднянська сільська рада на чолі з Зеликом Павлом Махтейовичем «розкуркулила» Панащатенків ще в 1930 році, забравши пару коней, корову, привласнила землю. Сільська рада постановила: «…за нездачу, лишків зерна, державі оштрафувати на 240 крб., а це значить описати - жилу хату на 100 крб., не добудовану хату Василя на 80 крб., сарай на 15 крб., стіл 1 крб., ліжко 2 крб., стару клячу на 40 крб».

Так сім’я Панащатенків лишилась без засобів для існування.

Але й цього було замало Миргородський міськвідділ ГПУ постановив: «… за зрив хлібозаготівлі, вислати на виправні роботи до Харкова Панащатенків: Федора Павловича 1901р.н., Євдокію  Павлівну 1912 р. н., Михайла Павловича 1914 р.н». З ними поїхав і батько Павло Федорович.

Залишились поневіряться по чужих хатах Василь Павлович з сином Іваном 1920 р.н. та дружиною Марією Семенівною яка працювала вантажником в миргородському заготзерні по вул. Гоголя напроти крупозаводу. Вона мені розповідала, що творилось в схронах заготзерна. Було завезено зернових скільки, що не вміщались в коморах і багато зерна знаходилось в кучах в дворі. Просто неба лежала пшениця, жито, кукурудза в качанах. НКВДисти і військові в будьонівках з рушницями охороняли зерно від голодного люду. Вже в січні 1933 року зерно почало пропадати - перелопачення не допомагало. Зерно чорніло і пріло. Чому його не вивозили? Про це знала тільки влада.

Голодуючий люд з Миргороду і навколишніх сіл бачили такий безлад, лізли через огорожу і робили підкопи. Скільки люду перестріляли охоронники, а скільки померло голодною смертю під огорожею?

Весною пріле зерно обливали гасом і спалювали. І це в той час коли, від голодного мору, люди вимирали цілими сім’ями.

Марії Семенівні, як вантажниці ввели в обов’язок, кожного ранку завантажувати на підводу вбитих і померлих за ніч навколо двору заготзерна. В нагороду за кожного завантаженого давали сухаря, інколи хліб.

Кожна влада по своєму бореться - з тими хто її обирає!

Записав Джунь О.П.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/rozpovid_motrini_varfolomijivni_omelchenko/0-63