Історик Олександр Лазаревський у 1882 році в першому номері журналу "Київська старовина" дає таку довідку про цей український дворянський рід: "Іван і Яків Кіндратови Лизогуби брали участь у гетьманських міжусобицях, що почалися в Малоросії слідом за смертю Богдана Хмельницького, і незабаром висунулися з рядового козацтва в старшину. Іван Лизогуб уже в 1661 році був Уманським полковником, Яків їздив від Брюховецького посланцем у Москву (1667), по смерті Брюховецького був прихильником і генеральним осавулом Дорошенка, але потім перейшов на бік Самойловича. У 1696 році зробив Петрові Першому великі послуги при взятті Азова, що малоросійські літописи приписують йому одному… Онук Якова Лизогуба, Яків Охрімович (до речі, зять гетьмана. – Авт.), у 1717 році обраний був Скоропадським у число генеральної старшини, яка по смерті Скоропадського керувала Малоросією під верховенством Полуботка; у 1724 році відвезений був у Петербург і відданий під суд за однодумство з Полуботком. Після відновлення гетьманства в 1728 році призначений був генеральним обозним (головнокомандуючим усієї артилерії. – Авт.). У 1745 році Лизогуб у числі депутатів, що їздили до Петербурга із клопотанням про повторне відновлення гетьманства; депутати були затримані в Санкт-Петербурзі до кінця 1749 року, тоді Лизогуб і помер".
У вітальні будинку Гоголів, як і в Лизогубів, висів герб їхнього роду: червоний щит, на якому були зображені рука із шаблею і георгіївський кавалерійський хрест (на фото).
Поет уперше познайомився з Лизогубами в їхньому родовому маєтку в Седневі навесні 1846 року. Брати Гоголя добре знали поетичну творчість Кобзаря і запросили його зупинитися в їхньому маєтку.
Полковник Ілля Іванович Лизогуб, учасник Вітчизняної війни 1812 року, був ад'ютантом князя Миколи Репніна. На початку 1813-го служив в окремому "летючому" загоні. Нагороджений орденом Святого Георгія 4-го класу, орденом Святої Анни 2-го ступеня і золотою шпагою "За хоробрість". У 1821 році вийшов у відставку.
Андрій Іванович Лизогуб почав свою державну службу в п'ятнадцять років у канцелярії військового губернатора. Під начальством Миколи Репніна-Волконського він прослужив з 1819 по 1835 рік. У зв'язку з відставкою князя Лизогуб залишив службу і жив із сім'єю у своєму родовому маєтку в Седневі.
Тут, у братів Гоголя, Тарас Шевченко намалював олією портрет Іллі Лизогуба, портрет олівцем Андрія Івановича й акварелі "Біля Седнева", "Седнів", "Чумаки серед могил".
Вдруге Шевченко приїжджав у гості до Лизогубів навесні 1847 року. 7 березня він написав тут поему "Відьма" ("Осика"), а 8 березня – передмову до невиданої книги "Кобзар". У Седневі поет озаглавив вітання з новим 1845 роком своєму геніальному літературному вчителеві – "Гоголю":
"За думою дума роєм вилітає;
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й бог не бачить…"
І в такий спосіб цей вірш набув закінченого вигляду.
Є свідчення, що в Седневі Шевченко створив багато мальовничих робіт, але вони загинули під час пожежі в маєтку Лизогубів у 1883 році.
До наших днів збереглося сім листів Андрія Лизогуба до поета в Орську фортецю. У першому ж посланні від 21 жовтня 1847 року він просить: "…напишіть гарненько і толково Вашу адресу, то я відразу й надішлю Вам акварелі і альбом чистий аглицький, а там, коли треба, й олійні фарби і що тільки можна Вам одержувати, а мені посилать, скільки по силах – усе зроблю, а поки цілую Вас і, молячи за Вас, зостанусь, поки живий, щирий до Вас Андрій Лизогуб”.
22 жовтня 1847 року Великий Кобзар шле братові Гоголя зустрічний лист і свій автопортрет. Це був один із перших листів генія на Україну. Поет повідомляє усе про свою трагедію: "Добродію і друже! На другий день, як я од вас поїхав, мене заарештували в Києві, на десятий – посадили в каземат у Петербурзі, а через три місяці я опинився в Орской фортеці в солдатській сірій шинелі… А тепер мені строжайше запрещено рисовать і писать…".
Отримавши листа від Андрія Лизогуба, Шевченко відразу надсилає йому свою відповідь.
1 лютого 1848 року Великий Кобзар пише Андрію Івановичу: "…Було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! Чи не вимерли, крий боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радості…".
Троюрідний брат Гоголя висилає поетові в Орську фортецю книги, фарби, олівці, папір. 7 березня 1848 року Шевченко дякує Лизогубові за посилку: "Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий, мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричі, цілуючи всяку фарбочку…
Сьогодні неділя, на муштру не поведуть. Цілісінький день буду твій подарунок щирий, мій єдиний друже, переглядать і молитись, щоб бог послав на довгі дні тобі таку радість, як послав він мені через тебе…"
Необхідно відзначити, що 16 квітня 1848 року Гоголь вперше приїжджає в Одесу, повертаючись із Єрусалима. Після карантину він оселяється в будинку свого дядька Григорія Шостака. Там же тоді жив із сім'єю Андрій Лизогуб.
9 травня 1848 року Великий Кобзар надсилає знову вісточку братові Гоголя з Орської фортеці.
У 1848–1849 роках Військове міністерство організувало експедицію до Аральського моря, яку очолив капітан флоту, в майбутньому контр-адмірал Олексій Бутаков. За його клопотанням Шевченка включили до її складу як художника. 8 листопада 1849 року Кобзар пише з Оренбурга Андрієві Лизогубу:
"Друже мій єдиний!
Позавчора вернувся я із того степу киргизького та моря Аральського до Оренбурга та й заходився оце писать до тебе… Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мій, не гаючись…".
29 грудня 1849 року Кобзар знову пише йому:
"…На самий святвечір сижу собі один-однісінький у хатині та журюся, згадуючи свою Україну і тебе, мій друже єдиний. Думаю: от бог дає і свято своє велике на радість добрим людям, – а мені нема з ким слова промовить. Аж гульк – входить в хатину добрий Герні, подає мені Ваш лист. Господи милостивий! Як я зрадів! Неначе батька рідного побачив або заговорив з сестрою на чужині!.."
Троюрідні брати Гоголя залишалися єдиними активними адресатами поета. Щоб допомогти йому матеріально, Ілля Лизогуб купив його малюнки.
14 березня 1850 року Шевченко пише Андрієві Івановичу:
"Друже мій єдиний!
Я не знаю, що б зо мною сталося, якби не Ви! У великій пригоді стали мені оці 50 крб. Розпитайте Ілію Івановича, я йому пишу. Що значать гроші при убожестві! Якби не Ви, то мене б давно з нудьги не стало, а то все-таки, хоч украдучи, та трошки помалював, а воно й полегша!.."
У січні 1850 року брати Гоголя разом із графом Андрієм Гудовичем і графом Олексієм Толстим звернулися листом до Василя Петровського, екс-генерал-губернатора Оренбурзького краю. Вони просили його поклопотатися перед сильними світу цього про долю поета. Але їм відмовили.
Наприкінці вересня Тараса Григоровича відправили з Орськой фортеці в Новопетровську.
Під час обшуку у Шевченка було знайдено 10 листів Андрія Лизогуба. Їх передали в Третє відділення. Шеф жандармів і головний його начальник граф Олексій Орлов, приїхавши в Чернігів, викликав Андрія Лизогуба й іменем царя Миколи І заборонив йому листуватися з поетом.
16 липня 1852 року Тарас Шевченко звертається до Андрія Лизогуба:
"Единый друже мой!
Не прогневались ли Вы за что на меня? Думаю, думаю, вспоминаю, и в догадках теряюсь, не обретаю за собою вины ни единыя… Вот уже третий год, как я не имею от вас никакого известия. Прошу Вас, умоляю! Когда получите письмо мое, то х
оть чистой бумаги в конверт запечатайте та пришлите, по крайней мере я буду знать, что Вы здравствуете…
Живу я как солдат, разумеется, в казармах…"
Поет не знав, що Андрієві Івановичу було заборонено листуватися з ним.
…Те, що брати Лизогуби завжди були у дружніх стосунках із батьками Гоголя та особисто з ним, свідчили їхні листи, які зберігалися у селі Василівці, в родовому маєтку Яновських.
На жаль, вони не збереглися. У внучки Єлизавети Василівни Гоголь – полтавки Софії Данилевської, уродженої Бикової – залишився один-єдиний документ, що свідчить про нерозривну дружбу родини Лизогубів і родини Яновських. Це записи в альбомі "День за днем", який належав племіннику Гоголя – Миколі Бикову.
Федір Андрійович Лизогуб з грудня 1901 року обіймав посаду голови Полтавської губернської земської управи, а з 1918 року став міністром внутрішніх справ і головою Ради Міністрів Української держави в уряді гетьмана Павла Скоропадського, до речі, родича його та Гоголя.
У червні 1918 року на засіданні Ради міністрів, пам'ятаючи про дружбу і листування свого батька з геніальним поетом, Федір Лизогуб вніс пропозицію про визнання могили Тараса Григоровича Шевченка національною власністю.
Тож нині виповнюється 90 років з того часу, як її було взято під державну опіку.
У вітальні будинку Гоголів, як і в Лизогубів, висів герб їхнього роду: червоний щит, на якому були зображені рука із шаблею і георгіївський кавалерійський хрест (на фото).
Поет уперше познайомився з Лизогубами в їхньому родовому маєтку в Седневі навесні 1846 року. Брати Гоголя добре знали поетичну творчість Кобзаря і запросили його зупинитися в їхньому маєтку.
Полковник Ілля Іванович Лизогуб, учасник Вітчизняної війни 1812 року, був ад'ютантом князя Миколи Репніна. На початку 1813-го служив в окремому "летючому" загоні. Нагороджений орденом Святого Георгія 4-го класу, орденом Святої Анни 2-го ступеня і золотою шпагою "За хоробрість". У 1821 році вийшов у відставку.
Андрій Іванович Лизогуб почав свою державну службу в п'ятнадцять років у канцелярії військового губернатора. Під начальством Миколи Репніна-Волконського він прослужив з 1819 по 1835 рік. У зв'язку з відставкою князя Лизогуб залишив службу і жив із сім'єю у своєму родовому маєтку в Седневі.
Тут, у братів Гоголя, Тарас Шевченко намалював олією портрет Іллі Лизогуба, портрет олівцем Андрія Івановича й акварелі "Біля Седнева", "Седнів", "Чумаки серед могил".
Вдруге Шевченко приїжджав у гості до Лизогубів навесні 1847 року. 7 березня він написав тут поему "Відьма" ("Осика"), а 8 березня – передмову до невиданої книги "Кобзар". У Седневі поет озаглавив вітання з новим 1845 роком своєму геніальному літературному вчителеві – "Гоголю":
"За думою дума роєм вилітає;
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й бог не бачить…"
І в такий спосіб цей вірш набув закінченого вигляду.
Є свідчення, що в Седневі Шевченко створив багато мальовничих робіт, але вони загинули під час пожежі в маєтку Лизогубів у 1883 році.
До наших днів збереглося сім листів Андрія Лизогуба до поета в Орську фортецю. У першому ж посланні від 21 жовтня 1847 року він просить: "…напишіть гарненько і толково Вашу адресу, то я відразу й надішлю Вам акварелі і альбом чистий аглицький, а там, коли треба, й олійні фарби і що тільки можна Вам одержувати, а мені посилать, скільки по силах – усе зроблю, а поки цілую Вас і, молячи за Вас, зостанусь, поки живий, щирий до Вас Андрій Лизогуб”.
22 жовтня 1847 року Великий Кобзар шле братові Гоголя зустрічний лист і свій автопортрет. Це був один із перших листів генія на Україну. Поет повідомляє усе про свою трагедію: "Добродію і друже! На другий день, як я од вас поїхав, мене заарештували в Києві, на десятий – посадили в каземат у Петербурзі, а через три місяці я опинився в Орской фортеці в солдатській сірій шинелі… А тепер мені строжайше запрещено рисовать і писать…".
Отримавши листа від Андрія Лизогуба, Шевченко відразу надсилає йому свою відповідь.
1 лютого 1848 року Великий Кобзар пише Андрію Івановичу: "…Було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! Чи не вимерли, крий боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радості…".
Троюрідний брат Гоголя висилає поетові в Орську фортецю книги, фарби, олівці, папір. 7 березня 1848 року Шевченко дякує Лизогубові за посилку: "Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий, мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричі, цілуючи всяку фарбочку…
Сьогодні неділя, на муштру не поведуть. Цілісінький день буду твій подарунок щирий, мій єдиний друже, переглядать і молитись, щоб бог послав на довгі дні тобі таку радість, як послав він мені через тебе…"
Необхідно відзначити, що 16 квітня 1848 року Гоголь вперше приїжджає в Одесу, повертаючись із Єрусалима. Після карантину він оселяється в будинку свого дядька Григорія Шостака. Там же тоді жив із сім'єю Андрій Лизогуб.
9 травня 1848 року Великий Кобзар надсилає знову вісточку братові Гоголя з Орської фортеці.
У 1848–1849 роках Військове міністерство організувало експедицію до Аральського моря, яку очолив капітан флоту, в майбутньому контр-адмірал Олексій Бутаков. За його клопотанням Шевченка включили до її складу як художника. 8 листопада 1849 року Кобзар пише з Оренбурга Андрієві Лизогубу:
"Друже мій єдиний!
Позавчора вернувся я із того степу киргизького та моря Аральського до Оренбурга та й заходився оце писать до тебе… Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мій, не гаючись…".
29 грудня 1849 року Кобзар знову пише йому:
"…На самий святвечір сижу собі один-однісінький у хатині та журюся, згадуючи свою Україну і тебе, мій друже єдиний. Думаю: от бог дає і свято своє велике на радість добрим людям, – а мені нема з ким слова промовить. Аж гульк – входить в хатину добрий Герні, подає мені Ваш лист. Господи милостивий! Як я зрадів! Неначе батька рідного побачив або заговорив з сестрою на чужині!.."
Троюрідні брати Гоголя залишалися єдиними активними адресатами поета. Щоб допомогти йому матеріально, Ілля Лизогуб купив його малюнки.
14 березня 1850 року Шевченко пише Андрієві Івановичу:
"Друже мій єдиний!
Я не знаю, що б зо мною сталося, якби не Ви! У великій пригоді стали мені оці 50 крб. Розпитайте Ілію Івановича, я йому пишу. Що значать гроші при убожестві! Якби не Ви, то мене б давно з нудьги не стало, а то все-таки, хоч украдучи, та трошки помалював, а воно й полегша!.."
У січні 1850 року брати Гоголя разом із графом Андрієм Гудовичем і графом Олексієм Толстим звернулися листом до Василя Петровського, екс-генерал-губернатора Оренбурзького краю. Вони просили його поклопотатися перед сильними світу цього про долю поета. Але їм відмовили.
Наприкінці вересня Тараса Григоровича відправили з Орськой фортеці в Новопетровську.
Під час обшуку у Шевченка було знайдено 10 листів Андрія Лизогуба. Їх передали в Третє відділення. Шеф жандармів і головний його начальник граф Олексій Орлов, приїхавши в Чернігів, викликав Андрія Лизогуба й іменем царя Миколи І заборонив йому листуватися з поетом.
16 липня 1852 року Тарас Шевченко звертається до Андрія Лизогуба:
"Единый друже мой!
Не прогневались ли Вы за что на меня? Думаю, думаю, вспоминаю, и в догадках теряюсь, не обретаю за собою вины ни единыя… Вот уже третий год, как я не имею от вас никакого известия. Прошу Вас, умоляю! Когда получите письмо мое, то х
оть чистой бумаги в конверт запечатайте та пришлите, по крайней мере я буду знать, что Вы здравствуете…
Живу я как солдат, разумеется, в казармах…"
Поет не знав, що Андрієві Івановичу було заборонено листуватися з ним.
…Те, що брати Лизогуби завжди були у дружніх стосунках із батьками Гоголя та особисто з ним, свідчили їхні листи, які зберігалися у селі Василівці, в родовому маєтку Яновських.
На жаль, вони не збереглися. У внучки Єлизавети Василівни Гоголь – полтавки Софії Данилевської, уродженої Бикової – залишився один-єдиний документ, що свідчить про нерозривну дружбу родини Лизогубів і родини Яновських. Це записи в альбомі "День за днем", який належав племіннику Гоголя – Миколі Бикову.
Федір Андрійович Лизогуб з грудня 1901 року обіймав посаду голови Полтавської губернської земської управи, а з 1918 року став міністром внутрішніх справ і головою Ради Міністрів Української держави в уряді гетьмана Павла Скоропадського, до речі, родича його та Гоголя.
У червні 1918 року на засіданні Ради міністрів, пам'ятаючи про дружбу і листування свого батька з геніальним поетом, Федір Лизогуб вніс пропозицію про визнання могили Тараса Григоровича Шевченка національною власністю.
Тож нині виповнюється 90 років з того часу, як її було взято під державну опіку.