Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Спогади Коростіль Анастасії Пилипівни, 1920 року народження

Селище Комишня, 

Розповідаю, що їх сім’я була багатодітною, вони володіли 6-ма десятинами землі, мали у господарстві коней, коров. Хоча родина не була багатою їх розкуркулили. Батька заарештували як «підкуркульника», а сім’ю вигнали з хати. У них відібрали всі запаси, які були, навіть квасолю витрусили. Жили жебрацтвом, ходили по сусіднім селам. Анастасія Пилипівна розповідає, що вона, як і інші діти, соромилися просити милостиню, бо вважали себе «давніми господарями». Тож вони просто заходили в хату до чужих людей і мовчки стояли. Люди самі дуже голодували і тому допомагали не часто. Давали інколи варений буряк чи яку іншу їжу.

Анастасія Пилипівна розповідає, що дуже потерпала у ті часи без взуття, бо їм багато доводилося ходити. ЇЇ ноги постійно були розбиті.

Пізніше, вже після голоду вона часто пізнавала мамину вишивку на сорочках, мамині хустки – які носили інші люди. Це були «активісти», які пограбували її сім’ю в роки голоду. Мати сурово наказувала їй нічого не розповідати про ті роки, не розпитувати ні про що. Говорила, що якщо вона скаже, що це ось, мовляв, наша хустка, то її уб’ють, як убили її дядька.

http://slavia.do.am/Djerela/Science_works/golodomor_na_mirgorodshhini.pdf