Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Спогади Кучеренка Миколи Васильовича, 1939 року народження

Селище Комишня, вулиця Першотравнева, 15

Розповідає зі слів своїх батьків, що голод 1932-33 років це найважчий час в житті села. Повністю погоджується з фактами, які подаються в теле і радіо передачах про Голодомор і вважає, що ця трагедія була спеціально зроблена на покарання українського селянства.

У 1932 році комуністична влада організувала продовольчі загони, які ходили по хатах і відбирали у селян хліб, худобу, птицю, яйця – все їстівне навіть сухофрукти. Отож у селі дійсно розпочався штучний голод, якого раніше ніколи не було. Помирало багато людей, яких ховали будь-де безсистемно – по садибах, в ярках, садах, у кар’єрах.

У ті часи у їжу ішло практично все: люди збирали жолуді по лісах, мололи їх і пекли оладки, варили юшку з усячини. Їли молоді пагони (так звані лопуцьки) з осоки та лободу, та інші рослини. На посівах зернових збирали недозріле зерно і їли сирим. Матерям нічим було годувати немовлят, бо пропало молоко і було багато випадків, що діти помирали з голоду біля грудей матері.

Сім’я Миколи Васильовича рятувалася від голоду тим, що мати ходила на цукрові заводи і просила там кислий жом, який приносила додому і варила з нього баланду.

Про післявоєнний голод (1946-47рр.)  Микола Васильович розповідає, що це теж був дуже важкий час. Вони – тоді ще зовсім діти – постійно лазили по деревах, шукали у пташиних гніздах яйця чи пташенят. Весною знаходили кагати з мерзлою гнилою картоплею. З неї потім робили крохмаль, у який добавляли листя з липи і клену, і пекли так звані «ліпьошки». Їли квіти і листя акації, яблуні. Винуватцями голоду вважає комуністів.

http://slavia.do.am/Djerela/Science_works/golodomor_na_mirgorodshhini.pdf