Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Спогади Лапіги Марії Ільківни, 1926 року народження

Селище Комишня, вулиця Комсомольській, 27

Розповідає, що її дитинство тривало до 7 років, і це були самі світлі її життєві спогади. Жила вона тоді в любові і радості. Батьки дуже рано навчили її читати книги, і вона тішилась читанням, грою з ровесниками. У 1933 році, коли дівчині виповнилося 7 років, якраз після Різдва, її сім’ю вигнали з власної хати. Батько відмовився вступати до колгоспу. Тож батька відправили  невідомо - куди, а для Марії Ільківни розпочалися роки митарств по чужих людях. Довелося ходити по хатах і просити шматок хліба. Деякі селяни давали їм їжу і притулок на ніч, а інші не пускали і на поріг, бо боялися, що і їх розкуркулять. Тієї зими вони дуже потерпали від холоду, ночувати часто доводилося будь-де. Тяжко жилося сім’ї, бо крім Марії у матері було ще двоє дітей: Ірина Ільківна, 1919 р.н., і Григорій Ількович  1910 р.н.

На весну вони влаштувалися до колгоспу  і для них розпочались роки тяжкої і виснажливої праці. Рано пізнала всю тяжкість селянської праці і Марія Ільківна – вона допомагала матері на полі , батько помер на шляху в Миргород.

І вже пізніше, у роки Другої світової війни, коли німці вивезли її на роботу у Вітте, життя було дуже важке – і виснажлива праця, і голодування, і один місяць штрафного табору – за спробу втечі – та ніколи життя не було  таким страшним, і безмірно безнадійним, як у роки Голодомору.

http://slavia.do.am/Djerela/Science_works/golodomor_na_mirgorodshhini.pdf