Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Спогади Шелевейстро Івана Дмитровича, 1922  року народження

Селище Комишня, вулиця Степна 20

Про Голодомор розповідає, що у 1933 році його родина вимушена була тікати на Донбас, до вітчима. До колективізації вони мали 1 десятину землі, були  бідними. Відразу після обмолоту все зерно (весь урожай) забрали «активісти» якими керував Кубай Опанас. Далі почали казати: «Продай хату і віддаси гроші». Довелося тікати, спасибі його майбутній вітчим їх забрав. У Донбасі йому теж жилося важко, були злидні, жили в бараках, у холоді.

Серед жертв Голодомору називає  родину Ладанчат – вимерли усі семеро. Помер з голоду сусідський дід, ім’я якого невідомо.

Говорить, що люди помирали, бо їли непридатну їжу. Якби не їли зовсім нічого, то могли б прожити довше.

Розповідає, що у 60-х роках голова колгоспу Степанов розпорядився розорати кладовище, де ховали померлих у роки Голодомору. На тій ріллі насадили кавунів. Люди, які їли ті кавуни почали хворіти, бо набирали з тієї землі багато трупного яду.

Про післявоєнний голод розповідає, що якраз у 1946 році він повернувся з армії. Хлібину тоді  продавали за 100 крб, а куфайку, чоботи – за 10 крб. Робітникам на підприємствах давали по 1 кг. Хліба на день. У селі становище було набагато гірше. Всі поїзди були переповнені біженцями і мішочниками, які їхали по хліб. Міліція зганяла людей із поїздів. Сам він, щоб пережити лихоліття, продав свої штани галіфе – і дуже вдало - за мішок картоплі!

http://slavia.do.am/Djerela/Science_works/golodomor_na_mirgorodshhini.pdf