Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Спогади Сидоренко Дарії Володимирівни, 1915 р.н.

Зубівська сільська рада. 

1932 – 1933 р.р., це були важкі, голодні роки, які забрали мого батька, помер з голоду. Я з братом і мамою дивом лишилися живими, хоча я також ходила пухла. 1933 рік не віщував голоду. Урожай був середній, вродили й присадибні ділянки. Біда нагрянула раптова. Селами пішли "буксирні" бригади, так їх називали, які вигрібали з людських осель усе до зернини. Збирали людей до сільської ради і проводили збори. Давай до держави хліб. Що ж було давали, а то ж і собі лишали на посів і прожиття. Все кажуть ви мало принесли. Прийшли до батька два уповноважених від сільської ради і один чужий. Давай хліб, картоплю. Залізними палицями протикали землю, стіни, гноярки аби виявити сховане зерно. На наш куток послані були уповноважені від сільської ради Федір Сидоренко та Омелько Рак. Полізли в погріб і забрали все що там було, буряки, картоплю, все під чисту вибрали. Мати укинула в карман декілька картоплин, так вони й ту картоплю забрали. А самі жиріли з людського, пики пороз'їдали. Ну пізніше їх люди убили. Багато ж горя вони наробили. Сидоренка Федора застрелили з жінкою в їхній хаті. Рак Омелько дуже скоро помер від желудка. Видно переїв занадто багато людського.

Голод гуляв по селу. Пухли, мерли і старі і малі. То тут то там на вулицях села ми натрапляли на приметені снігом трупи односельців. Хоронили їх рідні, чи сусіди, які ще хоч якось передвигалися. Певна річ без трун.

Тата ми похоронили на кладовищі, за інших я непам'ятаю. Собачівка майже вся померла з голоду, мало хто залишився.

Дві жінки з Єкатеринбурга жили у нас 5 днів, приїхали міняти одяг на харчі, так казали нам. Неподумайте що це голод у державі. Це навмисно йде винищення людей в Україні, й у державі. Сталін це винищує людей, нелюбить він хахлів.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/zubivska_silska_rada/0-84