Свідчення про Голодомор у Миргородському районі

Свідчення Правосуд Олександри Яківни 1923 р.н.

 с. Гаркушинці  (пряма мова).   

Свідчить дружина Правосуда Василя Миколайовича, Олександра Яківна, 1923 р.н. 

Довго балакали як Балаїв Яшко у колбусі танцював п’яний у Миколаїшиному кожусі і приспівував щось отаке: «Виконаємо п’ятирічку в синьому кожусі». Мов мені тоді головою сільради уже був Коваленко, то й він і Федоренко, і Вовк Дем’ян.

А бач ще згадала. У Гарбузових знайшли активісти зерно під сіном закопане, то Шабатько і Богиня забрали і голодувало троє взрослих і троє дітей. Дід і хлопчик померли. Водички все просили.

Ото ще помню як Дворник – голова колгоспу застрелив Барашка, це ж по вуличному, а так його звати Вовк Михайло Петрович. У Ратникову комору зсипали зерно на посів (ходили з відром, збирали його по дворах) А Барашок із своєю ватагою у дірку в стіні його витягав. З ним ото бешкетував Бойко Іван, Кольва Григорій, Герасименко та й ще були хай їм трястя хоч і померли! І худобу у людей тягли і одежу..

Зерно мати сховали у запічку, де на піч лізти. Вирили величеньку яму туди склали зерно, дошками наклали і замазали. Я тоді ж не знала, взнала пізніше. Тільки мати бачу частенько піч змазує.

Забирали зерно і харчі активісти:

Балаїв Яшко, Коваленко і Федоренко, і Вовк Дем’ян, Сліпченко Петро.

Пам'ятаю як Шабатько Саньку та Корпана Івана посадили за колоски. А та ще у 47-48 роках посадили дванадцять чоловік.

В 1933 році, весною до нас одна жінка з Мелюшок прибилася, Марійка. Пухла вже була. Мати її накормили, оклигала трохи. Та після голодовки вона батька в церкві побачила, та дякувала йому, що спасли її. Отаке було.

У нас жорен не було. Ходили уночі до Нитичок (Устименко) або до Романових, в очередь, мо й на усю ніч. Мололи. Зоставляли якусь жменю за жорна. Ще якось ото ніхто не доніс, що в нас щось молоть було. Може, ще не так ганяли нас, бо ми в колгосп пішли. Батько сказав – однак ніде не дінешся. Треба йти.

Більше чужі, прийдешні мерли. Та мало що пам’ятаю. Кого знала вже й забула. Ото в 47-му році знаю от голоду вмер Бойко Матвій Савич,  Педорич Сергій Архипович і тоже пухлих багато було. Ну мерло менше. Ото вже коли б не у 33 – му померла у Богинів дітвора: Альоша, Іван, Петро, Настя, Параска.. Сама Манька зосталася. У Маркових старі померли.

Як з церкви зерносховище зробили ще помню. А тоді німці прийшли, зерно забрали, а церкву одкрили. Я ж ще й у півчі співала. 

Записала Сирбу Парасковія Григорівна.

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/svidchennja_pravosuda_vasilja_mikolajovicha/0-79