Миргородці-ліквідатори аварії на ЧАЕС

Велика Обухівка - спогади ліквідаторів аварії на ЧАЕС

Спогади  учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Великообухівської сільської ради

Весна – це прекрасна пора, яку ми завжди з нетерпінням чекаємо, адже з нею приходять сонячні дні, тепло, все зеленіє, розквітає, буяє красою. Більшає  і роботи, проте нам, українцям, не звикати, адже ми – працьовитий народ.

Так було і 30 років тому. Люди засівали поля, садили городи, порали худобу, жити в очікуванні травневих свят. Життя йшло своєю чергою. Та настало 26 квітня, яке ввійшло в історію України як скорботна і гірка дата, яка завжди буде асоціюватися у нас з Чорнобильською катастрофою, спричиненою вибухом на четвертому енергоблоці атомної електростанції.

У найкоротший час до неї були направлені фахівці для проведення робіт на зруйнованому блоці і навколо нього, щоб попередити розповсюдження забруднення навколишнього середовища. Крім того, у тридцятикілометрову зону були спрямовані військові частини, як регулярні, так і терміново сформовані із резервістів. Пізніше всіх їх об’єднала одна назва «ліквідатори аварії на ЧАЕС». Вони напружено працювали позмінно, ті, що набрали максимально допустиму дозу радіації, від’їздили, а на їх місце прибували інші.

Чорнобильська трагедія болем відгукнулася і в багатьох обухівських родинах. Наші односельчани не стояли осторонь всенародної біди, а з перших днів після катастрофи приступили до робіт по ліквідації наслідків аварії, з гідністю і честю виконували свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною. На жаль, деякі з них не дожили до сьогоднішнього дня, це: 

Гаврилевський Михайло Прокопович,

Кравець Валерій Володимирович,

Кожара Андрій Омелянович.

Ці мужні чоловіки, герої нашої країни, передчасно пішли з життя після тяжких невиліковних хвороб, спричинених високим рівнем радіації. Ми низько схиляємо перед ними голови.

Не шкодуючи своїх сил і здоров’я працювали у Чорнобильській зоні також:

Михайліченко Віктор Васильович,

Черненко Андрій Костянтинович,

Чорняк Володимир Федорович.

Чорнобильського лиха зазнав наш земляк Михайліченко Віктор Васильович, який, працюючи у Чорнобильській зоні водієм, перевозив різноманітні вантажі.

А ще одного нашого краянина Андрія Костянтиновича Черненка, звістка про національне лихо застала у селі Димер Вишгородського району Київської області. На той час наш земляк працював там водієм автобуса у місцевому автопарку №1207. 1 травня він отримав наряд на перевезення у Чорнобильську зону вахти ліквідаторів. З 22 по 29 серпня 1986 року він возив начальника дозконтролю об’єктів Чорнобиля. А з 28 березня по 9 квітня 1987 року він перевозив вахти робітників, які намивали дамбу через Прип’ять.

У цей час трапився випадок, який запам’ятався Андрію Костянтиновичу на все життя. Спогадами про нього він поділився зі мною: «Був березень місяць, їхали автобусом  з обіду на об’єкт, коли побачили на узбіччі худого виснаженого коня, що пасся на узбіччі. Мабуть, він залишився в 30-кілометровій зоні, а господарі були терміново евакуйовані. Нам стало дуже шкода тварину, то ж вирішили зупинитись і підгодувати її хлібом. Яким же було наше здивування, коли кінь не захотів взяти з наших рук їжу, а миттєво заскочив до автобуса. Мабуть, тварина не могла повірити, що люди її зрадили і покинули, а вона хотіла і надалі вірно служити їм. Коня з великими зусиллями вдалося спровадити з автобуса. Чорнобильська катастрофа стала великою бідою не лише для людей, а й для тварин».

Втретє Андрію Костянтиновичу Черненку довелося побувати у Чорнобильській зоні з 1 лютого по 1 березня 1988 року. Табель використання його робочого часу фіксує місця його переміщення, це об’єкти з високим вмістом радіації. «В той час, - говорить наш земляк, - ми не думали, що робимо щось важливе і особливе, просто всі старанно і самовіддано виконували свої обов’язки. Ніхто не задумувався над тим, чим це може обернутися для нас у майбутньому».

З 17 травня по 8 вересня брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Чорняк Володимир Федорович.

Йому повістку з військкомату приніс  на місце роботи на цегельний завод сільський голова Назаренко Володимир Іванович. З військкомату направили нашого земляка до Лубен, де була розміщена Чапаєвська дивізія. У складі неї, як резервіст, наш краянин відбув у Чорнобильську зону. Згодом перевели його у с.Сувіти Білорусії, яка теж постраждала від аварії на ЧАЕС.

Ось як розповідає про перші дні перебування у зоні наш земляк: «Спочатку ми не знали, що таке радіація. Було літо, почалася  спека, тому працювали роздягнені і без захисних масок. Лише згодом знаючі люди порадили нам не скидати одягу і одягнути маску. І ще дали пораду: хоч трішки вживати горілки, яка наче зменшує вплив радіації на організм. Скажу без жартів: хто хоч трішки вживав, той живе ще й досі.

Працювати доводилося напружено: вирубували ліси навколо тридцяти- кілометрової зони, здійснювали дезактивацію сіл, обробляючи будівлі спеціальним розчином, обносили колючим дротом Чорнобильську зону і річку Прип’ять.

Ми ніколи не забудемо неоціненний подвиг, мужність і жертовність, стійкість та самовідданість наших земляків. Низький уклін тим, хто приборкав ядерну стихію!

Валентина Ємець, бібліотекар Великообухівської сільської бібліотеки

http://mcbs79.blogspot.com/2016/05/blog-post_23.html