Громадянська війна на Миргородщині

Загадки попівського лісу: дві Марусі

Отаманка Маруся Симоненко «Богуславка»

Старі жителі сіл Попівки й Комишні ще пам'ятають розповіді предків про повстанський загін Марусі, який близько 1920 — 1921 років діяв у цих місцях і який радянська влада, певна річ, називала «бандою».

В істаріїі України відамо кілька осіб під іменням «отаманка Маруся». Найвідоміша з них - анархістка Марія Григорівна Никифорова, але вона «гyляла» далеко від миргородських теренів, здебільшого на Півдні України, в районі міст Дніпропетровська, 3апоріжжя, Гуляйполя, Мелітополя. До наших місць її дії не сягали. Інша «отаманка Маруся» — це Олександра Соколовська з Київщини. Був іще кінннй загін «Чорної Марусі» — теж махновського спрямування, він оперував переважно в Прилуцькому повіті.

Миргородська ж отаманка Маруся діяла під українськими патріотичними гаслами в обмеженому ареалі – в районі Попівки й Комишні. Хто була ця мужня й сильна жінка? Вже відійшло те покоління, яке могло б більше разповісти про неї. Скупі згадки про «банду Марусі» можна знайти в тогочасних докумемтах, звітах органів влади Миргородського повіту 1920-1921 років. 3гадують її й старі більшовицькі діячі, які вихвалялися свосю «героїчною боротьбою» проти тих, хто не прийняв комуністичної влади, принесеноі на багнетах російськоі армії, й ідеології, чужої українцям. У Миргородському краsзнавчому музеї зберігаються записи спогадів миргородських комуністів В.Волощенка, Г.Пригоди та інших, де є дуже стислі повідомлення про Марусю.

Ось як згадув загін Марусі комуніст Д.Заславський у розповіді про свого брата Семена Абрамовича 3аславського, миргородсьоко чекіста, який очолював загін із вилучення хліба в селян і відповідав за придушення груп опору: «однажды брат приходит и говорит отцу (отец был председателем Продкома): «Как дело обстоит с продовольствием и хлебом для фронта? Надо усилить охрану. Что-то с Поповкой связь прервана, придется выезжать туда». Взяв с собой группу чекистов, уехал. Вернулся примерно через неделю. Мать говорит: «Где это ты неделю гyлял?» - «да гулял, так гyлял, что чуть головы не потерял, но ничего, мы целы, а «Маруся Боryславка» свою голову уже не подымет». (Мався на увазі її загін).

Біографічні дані про отаманку Марусю зовсім відсутні. Достеменно не відоме навіть її прізвище. Щоправда, краєзнавцям із миргородського пошукового загону «Славія» (керівник Я.Москаленко) вдалося з'ясувати, що нібито її прізвище Симоненко й що вона мстилася комуністам за вбивство її чоловіка й сина. 

Звідомлень про загибель у бою чи про страту внаслідок засудження отаманки Марусі в жодному документі нам не траплялося. Якою була її подальша доля — залишається загадкою.

Kость і Марія Курили

У сусідньому Попівкою селі Великій Грем'ячій 17 липня 1888 року народився Кость Миколайович Курило, український військовий і культурний діяч доби Української Народної Республіки. Він вийшов із дрібнодворянської родини козацького походження. 3добувши освіту в Роменській реальній школі, вступив до Лісового інституту в Петербурзі, а звідти перейшов до Новоолександрійського сільськогосподарського інституту. Був причетний до революційного руху, за що його навіть звільняли з інститyту. Працював землевпорядником у Миргородському повіті.

Під час Першої світової війни був призваний до армії, 1915 р. потрапив до австрійського полону. Перебуваючи в м. Терезині (Чехія), займався просвітницькою діяльністю серед полонених українців. Разом із українським військовим і культyрним діячем Василем Проходою заснував там український літературний і драматичний гyртки, бібліотеку.

Коли 1918 р. з україінських військовополонених було створено збройні формування в складі Армії УНР, він теж встyпив до них. Мав звання хорунжого, був на посаді полкового осавула — очолював оперативний відділ штабу 1-го Сірого полку 1-ї Сірої дивізії (назва утворена від кольору військавої форми). Після поразки визвольних змагань українських військових сил виїхав до Польщі, жив у Варшаві, де продовжив освіту, багато читав, виписував книжки для самоосвіти.

На Миргородщині, у Грем'ячій, залишилася його дружина Марія Евграфівна, до одруження Симонова. Рід Симонових - патріотичний, із діда-прадіда козацький. Ще 1659 року Семен Симонов був комишнянським сотником Миргородського полку. У 1870-их роках до Миргородського народницького ryртка входив представник цього роду Олександр Симонов із с.Пісків сусіднього Лохвицького району, що за два десятки верст від Грем’ячої.

Маруся Симонова-Курило народилася 1887 року, як і її чоловік, у с. Грем'ячій, у великій сім'ї диякона місцевої Покровської церкви Євграфа Максимовича Симонова. У родині панували українські традиції й побуr. Маруся так само, як і Кость Курило, була палкою прихильницею українських визвольних ідей. Чималу роль тут відігравали й родинні зв'язки: рідна сестра Марії Симонової, Оксана, була дружиною повстанського отамана з 3убівської волості Григорія Мельченка. Отже, Г.Мельченко і К.Курило були земляками, свояками й однодумцями. Тісні приятельські стосунки з К.Курилом мав також брат Марії й Оксани Симонових Евген, вихованець Петербурзької військово-повітряної академії.

Марія Евграфівна здобула середню освіту (досить високу на той час). За свідченням нащадків, мала суворий, вольовий характер. Протягом тривалого часу вона нічого не знала про долю свого чоловіка, вважала його загиблим. Згодом він повідомив сім'ї про себе, до 30-х років навіть висилав із-за кордону гроші для родини.

Як складалася подальша доля Марусі Симонової-Курило, можемо тільки здогадуватися. Напевно, вона, остерігаючись переслідувань, виїхала з Миргородщини на Донбас. Принаймні 16 січня 1938 р., коли її заарештyвали органи НКВС, вона жила й учителювала в залізничному селищі Микитівці Горлівського району Донецької області. Марію Курило булв засуджено військовим трибуналом Харківського військового округy до 15 років так званих виправно-трудових таборів із позбавленням прав на 5 літ. Реабілітація на її ймення прийшла 1956 року.

1936 року влада заарештовувала також брата Марії Евгена як колишнього офіцера царської армії. Інші сестри Симонови теж ви'їхали з Грем'ячо'ї. За даними родини Почапських — віддалених нащадків Симонових, Марія відбувала покарання, як вони вважали, за діяльність свого чоловіка Костя Курила. Але чи тільки за це? Чи не була Марія Евграфівна Симонова тією самою загадковою отаманкою Марусею, яку дехто називає прізвищем Симоненко? Адже людський переказ через століття мiг змінити її прізвище. За версією дослідників пошукового загону «Славія», Маруся Симоненко мстилася за свого вбитого чоловіка. Маруся Симонова теж вважала Костя Курила вбитим.

На фото: вояки Сірої дивізії, в якій служив Кость Курило; Марія Евграфівна Симонова (посередині), дружина Костя Курила.

Розсоха Людмила. Загадки попівського лісу: дві Марусі // Прапор перемоги № 46, 13.11.2015, с.6