СПОГАДИ СВІДКІВ

про Голодомор 1932 -1933 років по Комишнянській селищній раді

Миргородського району

Романенко Марія Петрівна, 25.04.1913 р. н.,

проживає в смт. Комишня провулок Лісний, 13, вдова.

В нашій родині проживало десять чоловік: батько, мати і восьмеро дітей. Майже вся родина працювала на своїй ниві, в господарстві утримували корову, коня, різну птицю. В період проведення колективізації ходили по дворах активісти і примушували здавати в колгоспи весь реманент, худобу, зерно і насіння. Всі діти дуже хворіли, вижили тільки завдяки тому, що утримували корову. Батько мій, Гузенко Петро Якович, був людиною віруючою, ходив до церкви, а потім тяжко захворів, ніхто його не лікував та і помер. Працювати всім було тяжко, продуктів харчування майже не було, а якщо і були то і ті відбирали. Серед активістів, які ходили по дворах та збирали зерно і худобу до колгоспу були такі які жаліли людей і їхні родини і не відбирали останнього куска хліба.

Килимник Тетяна Іванівна, 18.01.1908 р.н.

проживає в смт Комишня вул. Червоноармійська, 81, вдова.

В тридцятих роках я мала вже власну сім’ю, діти були маленькі, працювали з чоловіком з раннього ранку до пізньої ночі, вижили всі дякуючи тому, що тримали корову. В домогосподарствах  громадяни мали свої жорна, на яких можна було змолоти зерно та спекти хліба, але за часту вони цього зерна не мали, бо його ходили забирали об’їждчики. Здебільшого харчувалися листям липи, яке сушили, м’яли та пекли перепічки, схожі на оладки. Особливо в ці часи страждали діти, батьки цілими днями на роботі, а вони сиділи самі по підтинню, так там і помирила від голоду.

У наших сусідів, Хоруженків, поки вони прийшли з роботи померла дочка, вони її тихенько і поховали біля свого двору у садку. Діти і дорослі ходили збирати колоски в поле, але і тих не доносили додому, бо по дорозі їх відбирали активісти, ще й наказували їх за це.

Коли люди помирали - ховали їх або вдома, або на кладовищах, можливо і в одній ямі, все проходило скромно, тихо. Люди всі були заклопотані тяжкою працею, горем яке не минало майже кожної родини – це смерть близьких людей. 

Спогади записані зі слів свідків

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/spogadi_svidkiv/0-83