Свідчення Рябко Ганни Степанівни і Любченко Софії Степанівни

Село Савинці.

Ми добре пам’ятаємо як. у тридцятих годах почався голод у селі. Люди падали як мухи. І од ми голодували, і одкричали, плакали: ”Мамо, мамо, в нас уже кишки плачуть, не тільки ми”. А мати ходить, та каже: „А то я дам. Беріть мої руки і гризіть.” А  дід і батько ходили ноги пухлі були. Батько  казав: Ганнушко, я умру, а ти дай Богові слово, що хоч ви останетесь живі”. А ми плачемо, їсти хочеться.

У нас був бик та корова, і пощитали, що ми куркулі, розкуркулили нас. З хати нас не виселили, корову залишили.

Вночі до нас прйшли красти корову. Уже вивели з сарая, а дід (батько матері Рябко Іван Лахтійонович) кинув одного об мерзлу землю, а в другого був ніж і він почав діда бить. Корову все таки не забрали. Приходили взнавать, що то були за вори, виявилось свинські..

Була активістка така р’яна одна. Ходила по хатах. Люди в піч яке зерно сховає, чи  в стріху  всуне. Все одно вона лазила, штрикала і була така главна, що куди.

Нас у 29–му році змусили йти до колгоспу. Материн брат та його жінка, баба Уляна не хотіли йти в колгосп, і вони взяли вигнали їх зимнього времені на сніг, і дітей! А Дмитерки купили хату і виселили їх, вони до нас прийшли перезимували в нас. А тоді халупку купили собі глиняну.

Валькові (сусідський хлопчик) було років сім, прибіжить до нас та каже: „Дайте мені хоч що небудь з’їсти” А в нас корова була, та тільки восени глибоко отелилася. А то не було, що їсти.

У селі Кибинці спиртзавод був, брагу брали.

Я робила в Миргороді на торфорозробці, то сестра моя Ганна, збере які було продукти, несе мені. Піддержували одна одну.

А брат був з 23-го року, нарве щавлю жує, й жує. А мати з липи листя нарве та щавель, та качанів. Натовчем сухих, та оте борошно просієм, та солю посипемо, та в піч.

Ящірок їли. По всякому було.

Багато померло. У Кабачків 7 душ померло. В Ставицького Федосія вмерло 5 дітей од голоду в тому числі і він. Померлих хоронили на кладовищі. В сім’ї сусіда було 9 дітей. 8 з них померли від голоду. Залишився тільки один хлопчик. Померла ціла сім’я Підчаських – 4 чоловіки.

Була людоїдка в нашому селі. Хлопчик йшов, 4 годи йому було, а ця жінка Ганна Назаренчиха взяла його і каже: „Пішли поїси у мене і переспиш”. Баба Хівря бачила як вона його заводила, а вже слухи були, що вона людей їсть. Коли наутро почули, що вона його зарізала, наробила котлет та понесла в Панасівку продавать людям. Бо в нашому селі в неї їх ніхто не купляв, бо знали, що людоїдка. А Єгор Денисенко взяв почув це діло та й на коня, та й застав, що її, Назаренчиха по селу носить котлети. І люди купують чи міняють. Так він її поперед себе батурою до села гнав, руки зв’язані. А тоді взяли заявили, і її в Полтаву відправили. В клітку її посадили. Наші савинчани бачили, як вона просилась: „Перекажіть братові Сашкові, хай забере мене звідси”. Сюди вона не верталась.                                          

Записала:  Самохіна Лариса Олександрівна

http://ruhmirgorod.ucoz.com/index/svidchennja_rjabko_ganni_stepanivni_i_ljubchenko_sofiji_stepanivni/0-80